Нужен мини-пересказ с украинской про «сіроманець». тема: може вовк дружить з людиною. заранее !

ответ: кожен з нас має хоча б одного друга чи подругу. я, наприклад, маю багато друзів та подруг. ми з ними разом ходимо гуляти, в кіно, на дискотеку в школі. часто вони приходять до мене у гості. ми разом граємо у різноманітні ігри. також часто моя найкраща подруга приходить до мене додому, щоб разом виконати є завдання. удвох набагато краще його виконувати. зараз поясню чому. коли вона приходить, ми завжди раді бачити одна одну, ми любимо проводити час разом. ми разом миємо руки, обідаємо. потім ми починаємо вчити уроки. спочатку ми робимо письмове завдання, потім усне. моя подруга розуміється на і, тож якщо я чогось не розумію, вона завжди готова це мені пояснити. а мені легше українська та ійська мови. тому я теж можу їй. легше разом вчити і вірші. спочатку вона мені читає, а я намагаюсь запам'ятати, а потім я т. і виходить, що запам'ятовується все вдвічі краще, адже ми запам'ятовуємо і коли читаємо, і коли повторюємо. окрім цього, вдвох набагато веселіше. просто тому, що веселіше щось робити вдвох, ніж самому. якщо трапляються свята, як, наприклад, день народження або день перемоги, я запрошую свою подружку до себе в гості. або вона запрошує мене до себе. останнього разу на свята я разом з її родиною була у них на дачі. окрім мене, було ще два хлопчики та дві дівчинки. тож у дорослих було своє свято, а ми створили собі своє. ми разом грали у жмурки, у фанти. а ще мама наталки (так звуть мою подружку) пішла з нами на ставок купатись. ох уже ми і наплавались та накупались! а ще недалеко від дачі знаходиться невеличкий лісок, де багато різних грибів. там є і рижики, і підберезники, і грузді. і ми ходили їх збирати. а потім наталчина мама зварила їх та посмажила. страва вийшла дуже смачна! і мені здається, саме тому, що ми самі все це зібрали. на наступне свято я хочу запросити наталку до себе у гості, якщо ми кудись поїдемо. не кидаємо ми одна одну і тоді, коли трапляється щось неприємне. у наталки був песик, якого вона дуже любила. вона завжди з ним гуляла, годувала його, купала, розчісувала. вони часто вдвох бавились, а коли я приходила у гості, то і втрьох. коли він помер, моя подружка була дуже засмучена. вона майже всю ніч не спала, а плакала. коли подружка зателефонувала та розповіла про це, то я одразу до неї прийшла, щоб підтримати. коли горе застає тебе, удвох завжди легше його пережити. коли я прийшла, наталка була дуже засмучена. я заспокоювала як могла свою подружку, я зава¬рила їй ароматного гарячого чаю, а ще я принесла із собою печиво, яке вона найбільше любила. ми разом попили чаю, поїли печива, поговорили про її песика, подивились на його фотознімки. а ще я їй сказала, що він уже був старенький, і зараз йому добре там, де він опинився, що він завжди залишиться у нашій пам'яті. а її батьки пообіцяли подарувати їй нову собачку. наталка трохи повеселішала. «моїй подрузі краще,» — подумала я. і на душі мені стало легше, адже я їй. мені було приємно думати про те, що я змогла покращити стан своєї наталки. 

а коли я отримала чотири з за семестр, то наталка погодилась мені з . і ми прийшли до моїх .батьків з табелем вже вдвох. мама з татом подивились на оцінки, що були в ньому. вони були дуже засмучені тією четвіркою, і звісно, були трохи розчаровані своєю дочкою, але коли наталка розповіла, що буде підтягувати мене на канікулах, аби я могла наздогнати клас, вони навіть почали посміхатись. і це не були пусті слова, адже ми дійсно працювали. я не знаю, яку оцінку я отримаю за семестр, але зараз мої оцінки з вже набагато кращі, ніж раніше. 

я вважаю, що ми з наталкою дійсно подруги, бо ми разом не тільки тоді, коли нам добре та хочеться порозважатись, а й у тяжку годину. 

Объяснение:

Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.

Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.

Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.

Соломія не уявляла собі життя без Остапа, тому хотіла визволити його. Для цього вона склала план і разом з Іваном Котигорошком спробувала відбити Остапа у турків, коли вони перевозили його через Дунай. Але ця спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії та Івана.

Остап залишився живий. На все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. Втрата Соломії була для нього втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.

Доля Остапа та Соломії вражає трагічністю й високою красою. Остап, вихований дідом у давніх традиціях вільного козацтва, усе життя не тільки мріяв про волю, але й здобув її. Дуже дорого заплатив він за бажану волю. Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі та небезпека. Дуже прикро, що Соломія загинула, а Остап, замість подружнього життя з нею, мав тільки спогади про своє кохання.

в природи багато чудес, таємниць і секретів. то хіба не диво – з маленького жолудя зростає могутній дуб, а з невидимих спор – гриби, а звичайна цвіль може бути і отрутою і ліками. скільки в природі живих істот: від крихітних інфузорій, що можна лише в мікроскоп розгледіти до величезних синіх китів. а найдивніші для мене – це дельфіни. які ж вони розумні. коли я спостерігаю за ними в дельфінарії, мені здається, що вони розуміють значно більше, чим ми думаємо. мене не покидає думка, що дельфіни не морські тварини, а морський народ. ось тільки не навчилися ми їх доки розуміти, а так хочеться відкрити таємницю взаєморозуміння. адже як би було здорове, якби дельфіни змогли попередити людей про цунамі, що наближаються, тоді і людських жертв було б набагато менше. і скільки секретів вони могли б відкрити людям.