Сделать есе на тему надавати перевагу реальності, а не мрії- це слабкість чи мудрість по укр лит

Поема починається похмурим пейзажем гір, оповитих таємними хмарами і засіяних горем, политих кров’ю. горем і кров’ю горців. пейзаж — подальша розповідь про сумні події. з цією метою автор використав народнопоетичний метафоричний образ засівання горя і сліз. у символічному образі прометея т. шевченко показав незламність народів царської росії, їх титанічність і життєдайність, що протистоїть хижаку — царизму, який «карає… що день… добрі ребра й серця розбиває» і п’є кров трудящих. але народ безсмертний, його кров «живуща», і тому кат народів «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». поет незмірно радіє з приводу того, що серце народу «знову оживає і сміється знову». як гімн нездоланності народу звучать натхненні слова поета: не вмирає душа наша, не вмирає воля.

«далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне…пропадай воно все пропадом… піду і я світ за очі… все ж за тобою хоч серцеві легше буде…» «серце нило в соломії од жалю й тривоги. їй легше було б, коли куля потрапила до неї». «соломії ставало моторошно. «брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»» «зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. та вона не хотіла виймати з-під голови в остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…» вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть скалічів ногу. та то були дрібниці. коли б швидше знайти остапа, вона тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу. «соломії не так жалко було себе, як остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. їй жаль стало молодого змарнованого життя…» «ні, вона не хоче гинути отут! як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю. вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде остапа». «соломія все йшла. вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». (демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці) «люді добрі,— благала соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… ви ж бачите — пропадаємо… чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… я вам оддячу, я вам одроблю… візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… ось нате…» (показує відданість та любов до остапа). «однак соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. молодість брала своє. коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то вже тепер не загинуть,— аби остап швидше вигоївся». «коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп». «соломія була певна, що не дозволить перевезти остапа за дунай. як це станеться, що вона зробить, вона не знала, але певність у тому зростала в ній з кожним днем. вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба». «приходить смерть. але вона не дасться. вона має сильні руки, а до берега недалеко. вона чує за собою якісь крики, остапів голос, та їй не до них. вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… дикі невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… ось ближче до берега… ось берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя… душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…» соломія   виступає у творі уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити найвищу ціну — життя. це й стало тією ціною, яку вона віддала за мрію про свободу та особисте щастя. їй, можливо, набагато складніше, ніж остапу: вона змушена не тільки покинути рідну землю, а й піти на гріх подружньої зради. хоч вона й не кохала чоловіка, однак була порядною, віруючою жінкою. але мрія про особисте щастя й волю виявилася сильнішою. на шляху до неї ця жінка показала себе справжнім бійцем: коли тягар у пошуках порятунку після поранення остапа ліг на плечі соломії, коли вона подолала розпач після полону коханого й розробила план його порятунку, коли сплатила за невдачу свого плану власним життям. соломія вражає своїми рисами вдачі. вона товариська, віддана, відчайдушна, упевнена в перемозі, жертовна