Твір роздум на тему що здатне поліпшити життя людей. надо народ быстрей(( и вам.sos поставлю

 

багато хто говорить, що зараз життя складне, бо скрізь нужденність, свавілля багатих, корупція. але , коли постає питання , що робити, то переходять до політичної теми та обов"язків держави перед народом.

я не зовсім згоден з такими відповідями. дійсно, було б гарно, якщоб держава карала за хабари та злочини, будувала би будинки для немічних та сиріт, давала можливість всім заробляти собі хоча б на найнеобхідніше. але чи це можливо зараз ? чи від кожного з нас нічого не залежить?

  кожен громадянин , що поважає себе, інших та свою країну , може покращити життя. 

по-перше, не ховатися в "свою хату з краю", а робити все , що від нього залежить, щоб закон діяв. найпростіший приклад : можна жалітися на сміття, а можна не смітити ніколи самому й говорити тим, хто це робить.

  по-друге, нужденним - обов"язок кожної людини. чи ми голодуємо ? чому ж тоді жаліємо сиротам чи покинутим старим ? якби кожен хоч один раз у місяц нагодував голодного, то в нас би всі були ситі. чи у війну люди так відносилися до чужого болю ?  

по- третє, роблячи своє діло , ми зобов"язані це робити так, ніби для себе. відповідальність у всьому обов"язково призведе до відродження усієї країни.

і головне, роблячи щось на користь всім чи іншому, ми вчимо своїм прикладом всіх. тоді й наші правителі не зможуть чи не схотять принижувати   поважаючий себе народ   до стану злиднів та жаліючихся а життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Україні сльозолий правив цар плаксій. у нього було три дочки — нудота, вай-вай та плакота і три сини плаксуни. цілими днями вони плакали. цар звелів, щоб плакали і всі діти в країні, бо він любив їхні сльози пити. незважаючи на заборону сміятися, до дітей приходив добрий дядько лоскотон і веселив їх. за лоскотоном ганялися цареві охоронці, але ніяк не могли спіймати. тоді цар плаксій пообіцяв тому, хто спіймає лоскотона, віддати свою дочку за дружину. був у царя капітан макака, який дуже хотів стати царським зятем. він підстеріг лоскотона і спіймав його. у палаці зібралися грати весілля. але тут до в'язниці, де сидів лоскотон, прийшли батраки й робітники і звільнили доброго веселого чоловіка. у царя в цей час був бенкет: усі скакали й од щастя гірко плакали, бо то радість у них така. аж раптом — лоскотон! стрибнув до царя на трон, почав його лоскотати, і плаксій так розреготався, що аж лопнув од сміху. цареві діти втекли до чужих країв, а країна та живе весело й донині.

Неповторний світ дитинства в поезіях Лесі Українки” Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювали не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважала тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставала і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу – як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.