Написать сочинение хотел ли я быть планетником

жизнь… такой короткой оно кажется для человека. а как хочется много сделать! еще маленький человек стремится самоутвердиться, познать новое, интересное, полезное, а потом, став взрослым, передать эти знания следующему поколению. или никогда вы не задумывались над смыслом жизни? что хочет получить каждый от него? здоровье, любовь, материальное благополучие, власть над другими… действительно, человек сам определяет собственные приоритеты. но как сделать так, чтобы прожитое время не было напрасным, израсходовано на какие-то мелочи? вопрос жизненного назначения человека старается решить б. харчук в повести-притче «планетник». произведение имеет специфическую композицию, поскольку построено как произведение в произведении, т.е. имеет две сюжетные линии, два времени (настоящее и прошедшее). в село вербовка приезжает агроном. ему посоветовали встать на квартиру к бабушке елены булиге. старая отказалась братья деньги за квартиру, так как считала деньги за ничто. теплыми майскими вечерами бабушка рассказывала агроному легенду о планетнике (мальчике, а потом юноше).в легенде идет речь о временах крепостничества. жила женщина с сыном, который любил растительный и животный мир. став взрослым, он матери по хозяйству, пас скот. мальчик был чрезвычайно одаренный, трудолюбивый, людям. выпасая овец, он встретился с дедом капушем (яривником). волшебник стал учить мальчика. в один год, когда сильные дожди, а потом засуха нанесли ущерб урожаю, люди предъявили обвинение в том планетнику (по их мнению, он знался с нечистой силой), хотя он к этому не был причастен. за это люди прокляли планетника и решили казнить его, обвинив «чародея» во всех бедах на земле. мальчика подвергли заключению. мать с цветущего нарцисса освободила сына. мальчик, по благословению матери превратившись на огневой шар, поднялся в небо. на следующий день люди не нашли планетника. добро и зло… сколько сказок, на страницах которых ведется борьба между силами красивого и безобразного, уже перечитал каждый из нас! наши предки умели одолевать трудности с улыбкой и шутками на устах. в современном мире человек всегда старается противостоять злу, несправедливости, жестокости, защищая добро, правду, справедливость. человек часто оказывается в конфликтных ситуациях и должен сам решить, как совершать лучше, как избрать собственный правильный путь. на примере главного героя своей притчи б. харчук хотел показать нам, какими мы должны быть. планетник во всякое время стремится довести людям свою искренность, доброту, чуткость, но они не всегда ее воспринимают. все жизненные нелады люди связывают из планетником - представителем, по их мнению, нечистой силы. сам герой произведения, находясь в заключении, не страдает от того, что его сожгут; планетник сетует из-за того, что не успел взлететь в небо, не успел познать большего, чтобы и дальше создавать добро на благо других. для планетника главным в жизни является любовь к человеку, работа, сохранение природы, ее красоты, добро и предоставления бескорыстной , почтительное отношение к матери. не забываем, что мы - ! поэтому должны стремиться к тому, чтобы каждую минуту своей жизни посвящать созданию добра, красоты, или, как пишет борис харчук: «жить и совершенствоваться - подняться к красоте и силе природы, к воле и единству».

Планетникя приїхав працювати агрономом у село вербівку. там я жив на квартирі в старенької бабусі олени булиги, яка розповіла мені легенду про планетника.а почалося з квітки, з нарциса. планетник був малим хлопчиком. він, як усі ми, прилетів з вирію казки на свій берег. тоді й не помишляв, що йому судилося стати бурівником, хмарником. бо хто знає, що йому написано на роду? ми всі, мов листя на дереві, — кожен листочок інакший.мати порпалася на городі, він сидів у хаті, у вікні, бо ще було зимно. не знав, що таке штанці: тоді довго ходили у самих грубих та довгих сорочках. спостерігаючи, як мати працює заступом, певно, починав дещо розуміти. мати, не розгинаючись, розпушувала холодну землю, лазила на колінах, розминаючи кожну грудочку, дихала, хукала на неї, ві їй своє тепло і свій дух; вправно пробивала пальцями ямки і жваво та побожно тикала й тикала, набираючи з прополу насіння, яке вигрілося у численних вузликах за зиму. так з кожною весною творилася грядка. коли вона була чорна й м'яка, рівненько заскороджена і коли мати, схилившись на держално важких дерев'яних грабель, дивилася на сонце та усміхалася, кличучи його до себе й до своїх грядок і сама пориваючись до нього, впускала сонце собі в коси, в голову і в саму душу, — хлопчик танцював у вікні, теж поривався до сонця. його охоплювала така радість, що вибігав босоніж, в одній сорочині, на поріг, лепетів щось незбагненне. і, кинувшись у поривистий танець, вибивав ногами дрібушечки й ляскав у долоні. за те був битий і голосно плакав. минав час.цілу зиму сидів у курній хаті, наче ота насінинка, запхнута й зав'язана у торбинку. чимало вузликів висіло у сухих кутках під сволоком і лежало в кобашці31. втішався, гріючись у теплому просі на печі. а ще було втіхою, коли корова теля і окотилися вівці. маленьке телятко, дрібні ягнятка жили в хаті. хлопчик розумів їхню мову, сам мукав і бекав: разом чекали тепла. з ранньої весни й до морозів не хотів повертатися до хати, навіть у ній спати, бо на те була клуня. він ріс, як біб на городі, як журавель на болоті.найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. хлопчик і робив це, наслідуючи маму. серед літа, після теплого дощу, пересадив у глевке болото траву, але вона чомусь не прийнялася.нарешті, коли трішки підріс, мати пообіцяла, що він сам посадить щось на городі. про це багато й радісно мовилося взимку, коли вікна були так замуровані морозом, що крізь них нічого не було видно. кожного разу, до своїх торбинок-вузликів, чи не поточили їх миші, мати казала: «ось дочекаємося »його це захопило: весна снилася йому з ночі в ніч, і він оповідав свої сни теляткові, ягняткам: «я знову бачив чуєте: вона — у вінку! »у ті сиві часи, як і завжди, хліб діставався нелегко. хіба даром приказують, що він у поті чола? орали сохою, в яку запрягали волів. не знали заліза, бо воно йшло на списи й шаблі. і хати ставили без жодного цвяшка — не те, що зараз. одначе, перш ніж зрубати зруб, а чи виліпити ліплянку, відводилося місце, яке рідко дарував кріпакам пан, а частіше воно переходило в посаг32. місце заздалегідь обживалося — садився садок, оброблявся город. зводилась хата, а навколо неї вже й росте, і цвіте.така хата була й в хлопчика. а її низькі маленькі вікна заслоняли квіти.спочатку цвіли нарциси й тюльпани. тоді засвічувалися, як ліхтарі, мальви. за ними — калина, а вже потім зозулині черевички, повні півонії, ще повніші й пухнастіші жоржини, а під осінь жовті баранці й сивий мороз. а ще втесувався серед них самостійний соняшник, як сторож у житньому брилі. розкошували там кручені паничі й розтріпана наречена. дикі ромашки біліли розсипом у мураві. хміль крутився по тичині, забравшись на стріху, а по ньому вилась повійка, яка розплющувала очі із сходом сонця, а із заходом заплющувала.явори і ясени, дуби і липи, здавалось, народили цю хату, а хата вродила яблуні, вишні, груші, сливи і насіяла навколо себе квітів. вориння замість воріт, перелаз замість хвіртки і журавель-криниця край вулиці — одна на цілий куток, теж були, як вроджені, мовби їх ніхто ніколи не ставив, не копав. як і широке гніздо на хаті, біля димаря, де жив бузько-мудрець: він відчиняв своїми крилами весну і зачиняв літо.чому ж дивуватися хлопчикові, що зі своєї зав'язі нічого так не хотів, нічого так не прагнув, як щось посіяти й посадити? сніп жита на покуті — «дід», тепле просо на печі заохочували.і ось він дочекався весни. мати дозволила йому пересадити нарцисика з-під хати на город. адже ж ця квітка росте з цибульки, яку висаджують восени.усе ще ходив безштаньком. закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячку із закачаними рукавами й довгими полами, в личаках33, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мовби він і не чоловічої статі. бистрі. руки беручкі. землю зверху розпустило, а всередині вона була ще промерзла. хлопчик присів біля нарцисового кущика, обдивився його зі всіх боків, погладив

Ірозділ «зоологія і комахи. «відпустіть нас до бабусі» 1. ірина семенівна була вчителькою: а)  ботаніки; б) зоології; в) ії. 2. герої твору — вже учні класу: а) п’ятого; б)  шостого; в) сьомого. 3. ірина семенівна називала учнів: а)  «діточками»; б) «лапочками»; в) «зайчатами». 4. яку колекцію вчителька зобов’язала зібрати школярів улітку? а) лікарських трав; б)  комах; в) листя дерев. 5. з яким запитанням звернувся митько до вчительки? а) «а як оформляти цю колекцію? »; б)  «а можна вдвох збирати одну колекцію? »; в) «а що повинна містити ця творча робота? ». 6. бабуся сергія жила в селі: а) юнківка; б)  юрківка; в) юпітерка. 7. чому батьки сергія вагалися щодо поїздки сина з приятелем до бабусі? бо вони: а) боялися відпускати хлопців самих у дорогу; б)  турбувалися про погану поведінку сергія та митька під час подорожі; в) хотіли, щоб син поїхав у табір відпочинку. 8. за якої умови хлопці отримали згоду на поїздку до села? щоб вони: а)  слухали бабусю; б) обробляли городину старій; в) щодня телефонували і доповідали про стан справ. 9. що заборонила мати їсти хлопцям у дорозі? а) морозиво; б)  ковбасу; в) насіння. 10. у якій кишені хлопці зберігали гроші під час поїздки? а)  правій; б) лівій; в) внутрішній кишені сорочки. 11. поїздку до бабусі хлопці не могли порівняти: а) з подорожжю за кордон; б)  шкільним туристським походом; в) будь-якою мандрівкою чи дослідницькою експедицію. 12. під час подорожі до бабусі яким транспортом не користувалися хлопці? а) потягом; б) автобусом; в)  автомобілем.   іі розділ «знайомство з майбутнім майстром спорту, а також з бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом трохимом» 1. василь трош — це в майбутньому: а) видатний митець живопису; б)  майстер велосипедного спорту міжнародного класу; в) представник міської влади. 2. василь трош назвав хлопців: а) дослідниками; б)  лівінгстонами; в) зоологами. 3. приїхавши до бабусі, хлопці відчули якесь виття, яке було пов’язане: а) з коровою; б) військовими тренуваннями; в)  музичним інструментом. 4. чим хлопці вразили троша? а) міською поведінкою; б)  сачками і рюкзаками; в) манерою спілкування. 5. про який ічний континент згадується у творі? а) азію; б) європу; в)  африку. 6. яка тварина не згадується трошем під час спілкування з хлопцями? а) бегемот; б)  тигр; в) крокодил. 7. по-вуличному дядька гната звали: а) супермузикантом; б) лірником; в)  фа-дієзом. 8. бабусю сергія на селі кликали: а) іванівною; б) петрівною; в)  демидівною. 9. чим бабуся пригощала сергія та митька? а) картоплею з м’ясом; б) пиріжками; в)  голубцями. 10. кому з героїв твору належить цей опис зовнішності: «у темних смугастих штанях, вправлених у запилені чоботи, в синьому бувалому в бувальцях піджаку й кашкеті»? а) дядьку гнату; б)  гнатовичу; в) незнайомцю. 11. яким напоєм не смакували хлопці в бабусі? а)  кефіром; б) молоком; в) кисілем. 12. наївшись, хлопці вирішили прогулятися: а) по лісу; б) селом; в)  на річку. 13. дядько гнат грав на: а) мандоліні; б)  тромбоні; в) акордеоні. 14. «волосся русяве, потемніле…», — так дід трохим сказав про: а) митька; б)  сергія; в) василя. 15. як пояснив сергій дідові трохиму причину приїзду до села? а)  зібрати колекцію; б) оздоровитися; в) бабусі по господарству.