Написати твір "які драконячі закони на основі повісті "місце для дракона" ю.винничук 100

Уставленні до дівчат-кріпачок панночка жорстока й ненависна, вона змушує їх постійно працювати, та ще й сердиться, коли бідні підуть обідати та відірвуться від роботи. та найбільше потерпала від неї устина, на якій та зривала все своє зло, роздратування, неначебто це не жива мисляча істота, а якась тварина чи бездушна річ: «вона мене й щипає, й штрихає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! » одного разу панночка навіть трохи не задушила устину через те, що та не так її заплітала. як бачимо, панночка втрачає будь-які звичайні людські моральні принципи в ставленні до кріпаків. такою ж була інститутка в особистому житті. коли вона закохалася в полкового лікаря, то навіть до нього ставилася, немов до свого прислужника, а не до такої ж людини. устина говорить про її почуття: «якось дивно полюбила, не по-людськи». вона ніби хизується перед іншими панночками, що зуміла приборкати такого гордого красеня. панночка спочатку хоче втерти носа всім іншим дівчатам, до того ж вона думає, що лікар бідний, то й не має в ньому особливого інтересу. у бажанні володарювати людьми панночка доходить до абсурду, коли, наприклад, забороняє лікареві напитися води, хоч його й мучить спрага. коли ж дізнається, що лікар має статки, зразу ж вирішує вийти за нього заміж. дуже характерним є епізод, в якому панночка повідомляє, що дарує молодим дубки. лікар тоді замріяно згадує, що тут вони закохалися, що «садок зелененький, квітчастий» там. а панночка сміється з нього, думаючи тільки про прибутки від цього маєтку: «садок зелененький, садок кві ти згадай, серце, які дубці дохідні! » ці холодні слова якнайкраще показують її духовну нерозвиненість, дрібність її натури. на хуторі, ставши повноправною господаркою, панночка все більше навісніє, намагаючись витиснути з маєтку більше зиску: «люди прокидались і лягали, плачучи, проклинаючи її усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче із-найшла. каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли; здавалося усяке діло каторгою. стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась; тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить». дійсно, в очах кріпаків панночка поставала не як людина, а як якась страшна потворна істота, ящірка, уособлення зла й страждання

Тарас григорович шевченко - великий відомий український поет. так склалося що його життя буле тернисте й неспокійне, мов буйна порогиста ріка. все почалося ще з дитинства. малий тарас був кріпаком пана п. енгельгардта. рано втратив матір. батько одружився вдруге. мачуха ненавиділа хлопчика найбільше за всіх дітей у сім'ї, часто сварила, била. та проте тарас був творчою людиною і проходив такі випробування долі. разом зі своїм паном у 1831 році він переїхав до столиці російської імперії - петербурга. тарасові в цей час виповнилося 17 років. він уже навчався живопису у вільно, а потім пан віддав свого кріпака на чотири роки в науку до модного на той час майстра ширяєва. учитель доручав хлопцю найпростіші роботи, хоча тарас на той час був уже вправним художником. уночі, після роботи, юний тарас любив відвідувати літній сад. він хотів стати справжнім художником, мріяв вступити до академії мистецтв, та це було не можливо, він - кріпак. саме тут ясними літніми ночами тарас почав віршувати. він писав про україну, козаків, недолю батьківщини. вже тоді у досить юному віці у нього зародився величезний талант. талант живописця і митця, великого кобзаря і поета. ще багато випробувань підготувала доля тарасу. кажуть, "життя прожити, не поле перейти" або "життя мов терниста нива - не вколовшись не перейдеш.", ці слова явно описують долю шевченка. та, не дивлячись на все це він зробив великий подвиг - став найвідомішим з українських поетів та чудовим художником. теперішнє покоління має поважати великог кобзаря.