Випишіть цитатник опис галі, федька з твору «вітька+галька або повість про перше кохання»

Мої батьки — дивовижні люди: вони приділяли мені стільки часу і уваги, що я завжди почувалася потрібною, мабуть, саме це відчуття дало мені впевненість в собі, врівноваженість. навіть коли їхні справи заважали нашому спілкуванню, мої батьки вміли знайти правильні слова, щоб пояснити мені все, і я ніколи не сумнівалася, що мене у родині дуже люблять. це забезпечувало мені майже постійне відчуття радості, звичайної повсякденної радості пізнання, спілкування, маленьких дитячих відкриттів. мої батьки вміють пробачати помилки. за це я їм дуже вдячна: якщо в мене щось не виходить, я впевнена, що мене підтримають та щось порадять, але не засудять. надмірні лінощі чи ставлення до навчання в нашій родині зовсім не схвалюють, але коли я чогось не змогла, помилилася, не перемогла, я ніколи не боюсь про це розповідати, бо моя помилка — мій крок до самовдосконалення. і звісно, розумні вчаться на чужих помилках, але людей, які вчаться тільки на чужих помилках, не існує — так каже мій батько, підбадьорюючи мене. мої батьки навчили мене не брехати. тим, що завжди довіряли мені. і я так само довіряла їм. ті моральні принципи, якими я зараз так пишаюсь — чесність, порядність, відчуття відповідальності, повага до інших людей, — усім цим я завдячую своїм батькам. саме вони показали мені правильний шлях розвитку, яким я рухаюсь дотепер, вже багато в чому самостійно. найголовніше ж — вони показали мені приклад чесного та гідного життя, сповненого праці і веселощів, творчості та уваги одне до одного. якщо чесно, я починала цей твір із наміром написати про проблеми спілкування батьків і дітей, але, щойно почавши, відчула єдину потребу — подякувати. мабуть, я щаслива людина. кожен підліток так чи інакше свариться з батьками, це факт, але головне у цьому — розуміння, наскільки дрібними і несуттєвими є ці конфлікти у порівнянні з тією любов'ю та теплотою, що завжди є між батьками та їхньою дитиною

скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. на жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на дру­гий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справ­жніх митців.

ліна василівна костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що люди­на мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.

справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. перебуваючи ранньою весною у польщі, ліна костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці одрі скресала крига. здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на одрі лід потемнів». буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижи­ні самотня чайка пливе». куди вона розігналася, що буде, як майже прозору кри­жину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широ­кі й сильні крила? картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилато­го птаха стали основою першого у диптиху вірша ліни костенко «чайка на кри­жині». другий твір «крила» став логічним продовженням першого, адже письмен­ниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде зем­лі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття са­мотності. «а як же людина? а що ж людина? » — тривожно звучать риторичні пи­тання. поетеса знає відповідь. людина

живе на землі.сама не літає.а крила має.а крила має!

ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. у когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «людина нібито не літає… а крила має. а крила має! » останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищи­ло особистість кожного з нас