Будь ласка твір білі ворони в нашому суспільстві за оповіданням дивак будь ​

Українська мова:Чую їх біль, всі ті нитки, що

рвуться між їх серцем і селом, і

мені рвуться, чую їх жаль і муку.

В. Стефаник.

"Камінний хрест" — єдиний твір Стефаника, присвячений темі еміграції. У багатьох своїх новелах В. Стефаник використовує не вигадані, а справжні події. Не стала винятком і новела "Камінний хрест". Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. В. Стефаник розуміє, що надії селян марні, знає, що їх чекає в далеких краях. Своїм твором він намагається розповісти, донести до людей, що то за марево — еміграційне щастя. З іншого боку, він розуміє двояке становище цих бідних людей, співчуває їм, жаліє їх. Вразливе на людське горе, Стефаникове серце плаче кривавими слізьми болю за селян і виплескує свій гнів у новелі "Камінний хрест".

Після десятирічного перебування у війську Іван повернувся додому. Батьків не застав — вони померли, залишивши у спадок хатину і горба, "щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле". На нього витратив Дідух молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багатієм, але свій шматок хліба мав. А тепер, на старість літ, Дідух добровільно кидає господарство. Пройнятий страшною тугою, Дідух почуває себе як камінь, що хвиля викинула на берег. Та й весь він наче закам'янів. Дивиться отупіло перед себе і нікого не бачить.

Причина цієї туги зрозуміла: це любов до рідної землі і вимушена розлука з нею. Селяни розраджують його, але вони не в змозі зруйнувати тієї страшної туги. Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі, і цим він ніби заживо себе ховає. Тільки після обіцянки людей доглядати хрест йому стає трохи легше. Найважливіше — це добра згадка про чоловіка, пам'ять про нього в людей.

русской язик:Слышу их боль, все те нити, что

рвутся между их сердцем и деревней, и

мне рвутся, слышу их жалость и мучение.

В. Стефаник.

"Каменный крест" - единственное произведение Стефаника, посвященное теме эмиграции. Во многих своих новеллах В. Стефаник использует не вымышленные, а подлинные события. Не стала исключением и новелла "Каменный крест". Односельчанин писателя, эмигрируя в Канаду, поставил на своем поле каменный крест. В. Стефаник понимает, что надежды крестьян бесполезны, знает, что их ждет в дальних краях. Своим произведением он пытается рассказать, донести до людей, что за марево — эмиграционное счастье. Не считая того, он соображает двоякое положение этих бедных людей, сочувствует им, жалеет их. Уязвимое на человеческое горе, Стефаниково сердце плачет кровавыми слезами боли за крестьян и выплескивает свой гнев в новелле "Каменный крест".

После десятилетнего пребывания в армии Иван вернулся домой. Родителей не застал — они умерли, оставив в наследство хижину и горбу, "высшего и худшего всего сельского поля". На него потратил Дидух молодую силу, на нем искалечился, состарился и стал хозяином. Не богаче, но свой кусок хлеба имел. А теперь, на старости лет, Дидух добровольно бросает хозяйство. Проникнутый страшной тоской, Дидух чувствует себя как камень, что волна выбросила на берег. И весь он словно окаменел. Смотрит отупело перед собой и никого не видит.

Причина этой тоски ясна: это любовь к родной земле и вынужденная разлука с ней. Крестьяне утешают его, но они не в состоянии разрушить ту страшную тоску. Дедух ставит крест на своем политом кровавым потом поле, и этим он будто заживо себя прячет. Только после обещания людей ухаживать за крестом ему становится немного легче. Самое важное – это хорошее упоминание о мужчине, память о нем у людей.

У «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» автор доходить висновку, що щастя людини — в ній самій, у тому, щоб упізнати свій власний внутрішній світ, здружитися з собою, бути добрим до всіх, любити людей. Щаслива людина, доводить письменник, яка здатна любити і яку люблять. Бо людина без любові — мертва. Щастя, за Сковородою, і в любові до природи, бо пізнаючи природу і себе в ній, людина зазнає радості від сприйняття прекрасного. Не може бути щастя без любові до рідної землі, до рідного краю. Воно тут, а не за морями. Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що питання про людське щастя було і буде актуальним ще багато століть . Людина - «коваль свого щастя» , творець власної долі.