Сенкан про мусю з твору момент

ніколи не стане благородною, доброю, чуйною та людина, яка в дитинстві не була гарним сином чи ніжною донькою. тому кожен із нас має подумати, наскільки він зобов’язаний перед своєю матір’ю.скільки безсонних ночей провела вона над колискою маленької дитини.скільки турбот віддала вона, поки ми підросли. та й зараз вона турбується про тебе.адже мати готова пожертвувати всім, віддати все, аби тобі було добре. то невже тобі не хочеться також зробити що-небудь для неї, щоб віддячити за її турботи.тому намагайся частіше їй по господарству. і ніколи не лінуйся частіше писати їй листа з табору відпочинку чи з відпочинку біля моря. якби ти міг побачити, яке для неї щастя кожний рядок, кожне слово, написані тобою, з якою гордістю і ніжністю буде вона розповідати про твої новини за межами дому. і якби ти бачив вираз її обличчя, чула інтонацію, з якою вона розповідала про написане тобою, то ти б згоден був би писати матусі щодня.шануйте своїх батьків, радуйте їх своїми успіхами й досягненнями, знайте, що й ви колись будете батьками.

1.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі  — тік; за током  — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла,  — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.  2.а й дитина ж то вийшла  — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві,  — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге!   — як стріла чіпка, як його звали,  — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або  — ножа, або  — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом