Чим цінні життя та творча спадщина григорія сковороди для сучасного світу ? , ❤️

Он был морально сильным человеком, имел собственные принципы и взгляды на жизнь. гримач никогда не отступался от своих мыслей, умел принимать важные решения, все старался решить своими силами. максим видел свободу в равноправии, не признавал господ, был отчаянным врагом крепостничества. он не мог спокойно смотреть на то, как богатеи унижают достоинство простых людей - крестьян-крепостных. однажды, когда какой-то господин обидел его односельчанина, гримач сжег дом богатея и выгнал того за днепр. своими словами и поступками он заслужил незаурядное уважение в селе. его любили все соседи, собирались вокруг него, прислушались к его словам. максим гримач боролся за справедливость, считал, что жить необходимо своим трудом и ни за что никому не подчиняться. я считаю, что именно такие люди, которые умеют сохранить собственное достоинство и защитить свои права, заслуживают уважение. марко вовчок описала через образ максима гримача романтический характер, который объединяет в себе мятежный дух, стремление к свободе и независимости, умение отстаивать свои позиции в обществе.вот несколько предложений, включи их в свое сочинение,немного додумай, подредактируй

Інша любов переповнювала серце самійленка — любов до поезії. він безмежно вірив у те, що істинна поезія — із категорій вічних і існуватиме на землі доти, поки існуватиме людство.  не вмре поезія, не згине творчість духа,  поки жива земля, поки на ній живуть,  поки природи глас людина серцем слуха, —  клопоти крамарські її ще не заб'ють.  на думку поета, саме поезія не дає приспати в людині розум, фантазію, мрію. і житиме поезія, допоки люди мріятимуть і прагнутимуть високо злетіти до зір чи зазирнути у незвідані краї. і навіть коли людство зчерствіє, перестане мріяти і дбатиме лише про їжу, "про дух забувши свій", саме поезія розбудить людей від ситого сну. бо така вона, суть людини: завжди хочеться чогось вищого, що й розбудить "рої забутих мрій".  до проблеми місця поезії в суспільстві і долі поета, як виразника найвищих і найблагородніших прагнень людини, зверталися і звертаються поети усіх часів. кожен розкриває цю тему по-своєму. оригінальність вирішення цієї проблеми для самійленка міститься у трьох простих і водночас геніальних словах — "не вмре поезія".  і поки на землі є ще одна сльозина,  поезія її нащадкам передасть;   і поки на землі ще втіха є невинна,  поезія в її ще радощів додасть.  сказано просто і зрозуміло. мене ці слова переконали. для себе вирішую, що до поезії треба ставитися більш уважно і шанобливо. а головне — треба вміти її почути. почути від першого і до останнього рядка. адже провідна думка в. самійленка міститься в останній строфі вірша. можливо, звучить трохи пафосно, але красиво і переконливо:   а якщо людськості зла доля присудила  діждатися колись життя свого кінця,  то буде на землі останняя могила —  останнього співця.