Художні засоби у похвалі павла глазового

Уповісті розповідається про події xiii ст. серед карпатських гір у квітучій долині, де лежить мальовниче село тухля. жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. на чолі громади стоїть захар беркут — вже старий мудрий чоловік. громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин тугар вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. громада вирішує вигнати тугара вовка з тухольщини. на руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. ось вони вже підступили до карпат. підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони йому підкорити волелюбну громаду. за це він обіцяє провести ворогів через гори. разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина захара беркута — максима. під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а максима взяли у полон. захарові беркуту наснився дивний сон. < > "здавалось йому, немов нині їх щорічне свято сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. але слова не перестають плисти, темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього

Т. г. шевченко – не тільки найвидатніший український поет, а й етнограф, фольклорист, мислитель, історик, драматург, художник і прозаїк. після себе він залишив надзвичайно велику і цінну творчу спадщину – більше тисячі різноманітних творів. геній т. шевченка на диво багатогранний. завдяки йому великий кобзар українського народу написав дев’ять повістей, створив велику кількість драматичних творів, а його поетична спадщина зібрана у відомому всьому світові «кобзарі».літературні погляди т. шевченка змінювалися і формувалися на протязі усього його життя. перш за все, це відбувалося під впливом усього найістотнішого з його життя, від першого погляду на оточуючий світ до останнього подиху. всю надзвичайну силу творчості поета, невмирущість слова кобзаря, літературний подвиг і складне та велике життя, яке він поклав на олтар боротьби за свободу і щастя українського народу, можливо зрозуміти і відчути тільки тоді, коли згадати, у яких обставинах поетові доводилося творити.в ті часи, коли довелося жити і творити т. шевченкові, панувала атмосфера задухи, яка змушувала творчих людей мовчати, атмосфера доносів, ненависті, страху і підозри, атмосфера, де офіційна брехня не вважалася безчестям, в якій панувала загальна бездіяльність. а ось правдиве слово на кожному кроці переслідувалося і буквально обливалося кров’ю.отже, оспівувати свободу в тогочасних обставинах, прагнути свободи та незалежності серед небезпеки жандармських буднів, в умовах кріпосництва – це означало майже подвиг. і висловити, а скоріше, відкрити найважливішу у житті істину, довести те, що для того часу було найсуттєвішим, наважувався далеко не кожний митець. своїм життям та своєю творчістю т. шевченко довів своїм нащадкам, що безстрашні співці свободи народжуються у найгірші для народу часи, народжуються для того, щоб підкреслити нездоланність його духу і його безсмертя.незвичайна сила непокори т. шевченка, яка інколи переходила у крик прокляття, гучний голос, який пробуджує людську гідність, смуток знівеченого життя, часи розпачу, біль безправ’я, найгостріші соціальні драми, які були поетові добре відомі – все це створило художню цільність творчості великого кобзаря, яка з першого до останнього слова перейнята вогненними почуттями поета. саме з цього й виросла правдива творчість т. шевченка, саме це живило той дух протесту і бунтарства, яким булу наснажена душа поета. саме з цієї суворої величі постав образ великого кобзаря – поета-революціонера, поета-борця, який висвітлюють спалахи могутніх грозових розрядів неперевершеного поетичного слова митця.