20 ів висловіть судження про те що необхідно розвивати в собі вміння іронічно, критично, з почуттям гумору сприймати явища навколишньої дійсності й самого себе ( за власними спостереженнями)

 

."народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". це сказав француз поль лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.

пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або   авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини.   довге життя пісні, власне,   і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.

український народ справедливо вважається народом дуже музичним. українська пісня має   визнання в цілому світі. наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. наприклад, подорож української капели з хоровим співом у 1919 та наступних роках по європі та америці стала справжнім тріумфом.

а ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? прості люди, що не мають музичної освіти? керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси,   і кожен упевнено веде свою партію. а   український церковний спів ви чули? тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.

ліричні пісні, як мені видається, можна розділити на:

- родинно-побутові пісні  , які включають пісні любовної і сімейної тематики («в саду ходила, квіти збирала», «дозволь, мати, вдову взяти», «ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «ой у полі три криниченьки» та багато інших).

-  соціально-побутові пісні  : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («ой зацвіла рожа край вікна», «та немає гірш нікому», «посадила огірочки», «ой матінко-зірко», «ой піду я лугом», «а в неділю пораненько» та інші).

-   жартівливі та сатиричні пісні  , хороводи (««а в нашого омелечка», ««продай, милий, сірі бички», «ой під вишнею», «ти сказала в понеділок», «грицю, грицю, до роботи», «чи не той то омелько» і багато сотень інших).

-   пісні літературного походження («боже великий, єдиний», «садок вишневий коло хати»,   «стоїть гора високая» , «пісня про рушник», «чорнобривців насіяла мати», «там, де ятрань круто в’ється»).

українські пісні  набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) анатолій солов»яненко, борис гмиря, дмитро гнатюк, квітка цісик, євгенія мірошниченко, бела руденко, ніна матвієнко, юрій богатиков, михайло гришко, лідія забіляста…

творчість українських композиторів м. лисенка, в. леонтовича, к. стеценка,   бориса лятошинського, мирослава скорика, валентина сильвестова, володимира івасюка та інших музичні фахівці європи давно вже назвали «новим словом у музиці».

отже, з усього вищевикладеного можна зробити один правильний висновок: секрет світової слави української пісенної лірики, якою ми маємо право пишатися,   лежить в глибинах   талановитості, співучості, музичної природної обдарованості українського народу. 

Кінь шептало – головний герой твору під назвою «білий кінь шептало». незважаючи на те, що автор використав образ коня, він наділив його рисами і характеристиками, які, як правило, характерні для людей, а не тварин. думається, що такий літературний прийом цілком вийшов, бо в кінцевому підсумку на виході алегоричний образ білого коня на ім’я шептало вийшов досить сильним і ефектним, він недалеко пішов від образу людини. образ має безліч цікавих людських якостей і піднімає деякі проблеми життя людини. перше, що обов’язково необхідно сказати про цього коня, це те, що він не був звичайною твариною, такою же, як і інші коні. він володів білим кольором. як відомо, колір має велику важливість для коня, адже білі коні є великою рідкістю і дуже рідко використовуються для роботи, особливо такої важкої, яка була доручена коню шептало. тим не менш, кінь все-таки використовувався для найважчої роботи. його зовсім не шкодували господарі, за найменшу помилку його нещадно били, тим самим показуючи, що він нічим не краще, ніж інші тяглові коні, хоча насправді він був багатьом кращим, ніж вони. звичайно, все це суттєво впливало на коня і створювало на нього вельми негативний ефект. друге, що важливо сказати про цього коня, це те, що незважаючи на свій статус, який не відповідав тому, чого кінь заслуговував, насправді він був дуже примхливим і волелюбним. одного разу він показав свій сильний характер і втік від своїх господарів, коли вони зовсім жорстоко стали з ним поводитися. це можна було вважати справжнім кінським подвигом, адже шептало провів кілька днів на повній свободі і повною мірою насолодився нею. втім, надалі виявилася і інша частина характеру коня шептало – він був дуже відповідальною істотою. пробувши кілька днів на волі, він став замислюватися, як там поживає його господар, чи не дуже йому важко обходитися без шептала в господарстві. після цього кінь прийняв рішення повернутися в стійло. таке рішення показує, що цей образ є багато в чому також і суперечливий, що має, так би мовити, подвійну мораль. як би там не було, але насправді таких розумних коней в природі не існує. всім цілком зрозуміло, що автор цього твору хотів показати в образі коня людину, яка займається не своєю справою. так часто буває, що люди починають займатися чимось певним, звикають до стабільності, а потім вже не можуть займатися чимось іншим, тому що бояться втратити існуючу стабільність. хочеться порадити таким людям не боятися і не повторювати помилок коня шептало, який повернувся назад в стійло і напевно надалі гірко пошкодував про свою сумну долю.