100 івіть з українською мовою, дуже потрібно, фото кинула внизу.

Значить, — пояснив уже від себе дід, — як пробило, скажімо, першу годину чи яку там, то ти хоч спиш, хоч їси, а скачи на велосипеда й паняй куди очі бачать.

— А що нам у селі робити? Хлопців тут малувато, та й ті всі заклопотані — то город сапають, то по господарству… А я, було, позаторік і собі спробував сапати, і що ж ти думаєш? Виполов якусь розсаду, а бур’яни полишив. Тут такі бур’яни ростуть, зовсім на бур’яни і не схожі. Подивишся — ніби якась городина, а воно ні, виявляється. Так мене після того й близько до городу не підпускали. Хотів дров нарубати — поліняка відскочила й по лобі мене як трахне! Тиждень із ґулею ходив, а сокиру від мене ховати стали. Хотів навіть корову доїти, так мало того, що вона хвицалась, як скажена, так іще й мою панамку зжувала.

— Стільки читати — з глузду можна з’їхати.

Садо́к вишне́вий ко́ло ха́ти…» — вірш Тараса Григоровича Шевченка із циклу «В казематі». Вважається перлиною української та світової ліричної поезії. За словами дослідниці Шевченкової біографії та творчості Н. П. Чамати:

« Зміст і тональність вірша — світлий, життєствердний опис весняного вечора в українському селі, мрія про красу людських стосунків, про родинне щастя в гармонії з розкішною природою... Навіяна спогадами, імовірно часів власного дитинства, ідилія має явний підтекст, відтворюючи образ райського саду, Едему, що ним в уявленні Шевченка одвічна глибинна сутність України. «

Також, за словами Ніни Чамати, Шевченко поставив вірш у збірці «В казематі» на «центральну за значенням позицію».