історична поема шевченка «гамалія» (1842) присвячена темі запорозьких чорноморських визвольних походів. уперше до цієї теми автор звернувся ще в поемі «іван підкова» (1839). історичною основою стали події xvi —xvii ст, коли українське населення потерпало від зовнішньої експансії. люди забиралися в полон і відправлялися до туреччини, що перетворилася на величезний невільницький ринок.
гамалія — головний герой твору, особа не історична — узагальнений художній образ запорозького отамана. очолені гамалією козаки, вирушають на своїм ув’язненим співвітчизникам, безстрашно вступають у бій, визволяють українських бранців з турецької неволі та переможно повертаються додому. автор особливо наголошує на визвольному характері запорозьких морських походів («не кишені трусить, їдем різать, палить, братів визволяти»).
зображуючи персонажів українського минулого, шевченко намагається підкреслити й виділити такі їх риси, як патріотизм, самовідданість, здатність на самопожертву заради високої мети, загострене відчуття справедливості й готовність цю справедливість захищати зі зброєю в руках.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Це був опецькуватий чоловік із швидким поглядом і рухливими щурячими вусами
в образі батька михайлика панаса дем’яновича письменник втілив вікову селянську мудрість і доброту, що так характерна для звичайних, чемних трудівників-хліборобів. все своє життя батько працював на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годувала, і зодягала, і на світі держала його і сім’ю.
мати михайлика ганна іванівна виступає у творі як найбільша захисниця краси. вона здається справжньою жінкою-берегинею, яка й навчила михайлика любити красу звичайного соняшника, ранкового туману, калини і вранішньої роси. ганна іванівна не вміла писати і читати, та книгами для неї були огород і сад, трави і квіти, хліб і поле. вона хоч і жила усе життя в нестатках, ніколи не дорікала на свою долю. вона дуже любила своє небагате господарство, свій садок, свій огород і своє село. невтомна трудівниця, вона й сина свого привчила до праці, навчила у праці знаходити найвищу радість: «…як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. і дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на чумацький шлях, на стожари і на отой віз, що народився із дівочих сльозин».