40 ! яку фразу любив проказувати іван? будь що буде! це вам не фіґлі оце так-так боже, !

незнаю сори посмотри может быть в интернетам есть! а так сори

Уповісті «тіні забутих предків» м. коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа. це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого іванка. про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого палійчука. довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим - людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. наділений тонкою чутливою душею, іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від бога. так само він навчився вірно і ніжно кохати. м. коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. по-новому оживає вона в повір’ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який «родиться» в зеленій купелі сироватки. раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі. твір «тіні забутих предків» не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями. все навкруги жило і прославляло життя, кожна зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. може, тому в уяві гуцулів уся природа навкруги була живою, населеною живими істотами, що існували за своїми правилами.

В короткому оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.

Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.

Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.

Объяснение: