Лист-порада вітькові з повісті "вітька+галя, або повість про перше кохання", дуже потрібно на завтра. будь ласка

володимир дрозд народився 25 серпня 1940 року в селі петрушин на чернігівщині.

володимир дрозд із перших кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень,  фантастики  та до соціально-правдивих тем. і відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх творів.

володимир дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до  спілки письменників україни. розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.

«син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.

був одружений з поетесою  іриною жиленко.

помер володимир дрозд 23 жовтня 2003 року в місті києві, та похоронений на байковому кладовищі.

людині дуже важко жити у світі без матері, без її любові та чутливого серця, яке зрозуміє всі болі і турботи своєї дитини. образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів тараса шевченка. втративши маму дев'ятилітнім хлопчиком, великий кобзар усе життя тужив за найдорожчою людиною. тому і говорить митець про неї з таким обожнюванням:

слово мамо.

великеє, найкращеє слово!

серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності — закон жертви. кожен з нас більшою чи меншою мірою жертвує людям щось своє: час, знання, але найвища самопожертва — в материнстві. мати дарує дитині не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти. жертовність безталанної української матері тарас шевченко підносив до рівня найвищих надбань людської душі. з великим співчуттям розповідає митець про головну героїню поеми "наймичка" ганну, яка зневажила споконвічні цінності народної моралі, вчинила гріх, відцуравшись своєї рідної дитини, але спокутувала провину все життя, вимолюючи прощення у сина і бога. палко просить вона сина:

не лай мене; молитимусь,

із самого неба,

долю виплачу сльозами

і пошлю до тебе.

весь вік "каралася" ганна в "чужій хаті" і ніхто ніколи не бачив, як вона "щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко " дивовижну силу пробуджує в ній материнська любов. адже ганна змогла перенести стільки горя — жила бідною наймичкою в господі свого сина, любила його мовчки і до кінця днів розплачувалася за гірку помилку молодості, навіть помирати їй довелося не у своїй хаті.

у стражданнях, що їх зносить мати-наймичка, щоб бути біля свого сина й оберегти синову долю, розкривається сила материнської любові, святість материнства, глибина душі героїні поеми.

у творах тараса шевченка доля жіноцтва нещаслива і майже завжди трагічна. але в той же час поет ставить звичайну жінку вище від усіх та усього, схиляється перед її вічними муками і терпінням, підносить образ матері до рівня національних святинь.