Чому ідея із серенадою провалилась творі вітька+галька . невже в наш час романтика вже не в моді

романтика завжди в модi. просто заспiвали серенаду бабi хiврi. i так ця iдея провалилась.

Село находилось на правом берегу реки Самары, недалеко от Днепра. Оно ничем не отличалось от других украинских сёл того времени. Жители села не могли похвастаться хоромами, потому что жили страшные времена татарских набегов на Украину. Никто из казаков не был уверен в завтрашнем дне, поэтому за роскошью не гнались.

В жил славный казацкий род Судаков. К тому времени семья состояла из 7 человек: семидесятилетний дед Андрей, сын Степан с женой Палажкой, дети — пятнадцатилетний Павел и тринадцатилетняя Анна. Старший брат Пётр давно уехал в Запорожье

Дед приучал Павлика к рыцарскому ремеслу: ездить на лошади, бросать копьё и аркан, стрелять из лука, орудовать саблей. Он рассказывал об обычаях казаков и их приключениях. Павлуша многому научил и сестру Анну, а та защищала брата перед родителями.

Как-то в воскресенье вечером дед Андрей почуял что-то неладное. А ночью церковный колокол забил тревогу. В село ворвались татары, подожгли дома, стали ловить девушек и парней. Крестьяне защищались, как могли, но пали под ножами татар, среди них дед и мать Павлика. Анну и отца нападавшие захватили в плен. Павлика ударили по голове, когда он бросился защищать сестру. Придя в себя, парень отвязал татарского коня, выскочил за ограду и помчался в степь. Вдогонку ему полетели стрелы. Одна стрела ранила его.

були co6i дід та баба, а в них було три сини:   два  розумних, а  третій  дурний. розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі 6ілі сорочки дає, а дурника вci лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у npoci сидить, у чорній сорочці, без штанів. як дадуть, то й їсть, a нi, то він i голодує. аж ось прийшла чутка, що так i так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя вci на обід, i хто построїть такий корабель, щоб лгтав, i приїде на тім кораблі за того цар дочку віддає. розумні брати й радяться: —      піти б то, може, там де наше щастя закотилося! порадились, просяться в батька та в матерк—      підемо ми, — кажуть, — до царя наобід: загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося! батько їх умовляє, мати їx умовляє hi! —      підемо, та й годі! благоеловіть нас надорогу.cтapi, нічого робити, взяли поблагословили їx на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала, пішли вони.а дурень сидить на печі та й co6i проситься: —      піду i я туди, куди брати пішли! —      куди ти, дурню, підеш? — каже мати. — десь тебе й вовки з'їять! —      hi, — каже, — не з'їять. піду! cтapi з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. так нi! вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть: —      ну йди, та щоб уже й не вертався i щоб не признавався, що ти наш син! баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. він i пішов. іде та й іде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий, борода біла, аж до пояса! —      здоро діду! —      здоров, сину! —      куди йдете, діду? а той каже: —      ходжу по світу, з біди людей виручаю.а ти куди? —      до царя на обід.—      xi6a ти, — питає дід, — yмієш зробити такий корабель, щоб сам літав? —      hi, — каже, — не вмію! —      то й чого ж ти йдеш? —      а хто його знає, — каже, — чого! загубити — не загублю, а може, там де моє щастя закотилося.—      сідай же, — каже дід, — та спочинештрохи, пополуднуємо. виймай, що там у тебе в торбі—      е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите.—      нічого, виймай! от дурень виймає, аж з того чорного хліба та такі стали паляниці білі, що він зроду й не їв таких: сказано, як у панів!

—      ну, що ж, — каже дід, — як його, непивши, полуднувати? чи немає тут у тебе вторбі горілки? —      де б то вона в мене взялась? є тількиводи пляшка! —      виймай! — каже.він вийняв, покуштував — аж там така горілка стала! —      от бач! — каже дід.от вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже: —      ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс,та підійди до дерева, та й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, ажпоки тебе хто не розбудить. тоді, — каже, —тобі корабель збудується, а ти сідай на ньогой лети, куди тобі треба, тільки по дорозібери, кого б там не стрів.дурень подякував дідові — і розпрощалися. дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.от увійшов у ліс, підійшов до дерева . .