Повість планетник (зовнішність планетника вік риси обличчя одяг)

планетник  харчук борис  мене послали в село вербівку агрономом. там я жив на квартирі в старенької бабусі олени булиги. вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. бабуся розповіла мені легенду про планетника.  планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег.  мати поралася на городі, він сидів на вікні й спостерігав. ріс хлопчик, грався з телятами та ягнятами, розумів їхню мову. навколо хати навесні розцвітали квіти. хлопчикові дуже хотілося щось посадити, посіяти. навесні мати дозволила йому пересадити нарцис із-під хати на город. хлопчик доглядав його, поливав, боявся пошкодити. якось він прийшов, а квітка розцвіла ніби з його долонь — і вони поцілувалися.  з цієї весни хлопець доглядав курчат, каченят, гусят. жодне з них не пропало. потім став пасти гусей. милувався річкою, деревами, небом, намагався збагнути їхню мову. раптом набігла хмара, а за нею пішов дощ, град. прибіг додому — квітка нарциса була вже зламана. малий розгнівався, підняв кулачки до неба й став проганяти хмару. і та ніби послухалася його, пішла далі.  мати бідкалася, що побило всю городину, а хлопець після цієї пригоди надовго захворів. довелося йти до знахарки.  знахарка, викачуючи хворобу яйцем, здивувалася, потім стала па коліна перед хлопцем і сказала: «краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її і»  поки дійшли додому, дитина була вже здорова. серед сільських дітей він виявився найвправнішим, тому заздрісники м'ячик у нього відняли, а його прогнали. мати, заклопотана роботою й нестатками, теж на нього накричала. от і блукав він самотою.  уже став чередником. дивний із нього пастух — не кричить, не галасує, худоба вся ціла, напасена. тільки ні до кого, окрім як до берези, прихилитися.  милувався красою лісових квітів, думав, як її зберегти. і вирішив поселити все це у своє серце. тільки так сказав, розсунувся бузиновий кущ — і з нього вийшов дід капуш, заввишки з лікоть, а борода в сім ліктів. сказав, що чередник призначений йому в учні, що їх чекають великі справи. чередник відповів, що не може кинути матір, що він любить її, навіть коли та його сварить. капуш перестав насміхатися над хлопцем і сказав, що йому якраз і потрібні такі правдиві та вірні помічники.  одного разу капуш покликав чередника свистом, повів його на гірський шпиль, показав на зоряне небо і сказав, що все на землі залежить від небес, від життя сонця. і хай не боїться: мороку немає, є тільки недоступне, незвідане.  відтоді чередник став ще задуманіший. але жодної злої думки не було в його голові. йому хотілося більше дізнатися про світ.  несподівано з'явився капуш і став розказувати про зелену книгу землі. усі залежать від зерна: людина, звір, пташка. краси людини без землі і краси землі без людини немає. найвища радість людини — орати й сіяти. сила кожного таїться в силі його душі. у лісі живуть лісовики й лісовки, полісун — пастух вовків, у воді — водяник. земляні духи стережуть скарби землі. літо — молода дівчина, а зима — стара баба. земля — найпривітніша людська домівка, і кращої не знайти. чередник запитав, чому він усього цього не бачить, а капуш відповів, що то через байдужість і . треба вчитися спостерігати, все підмічати.

лукаш

"лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку."(перша зустріч з героем)

"лукаш, тулячи до себе мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує."(лукаш закоханий в мавку)

"лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає. "(про лукаша і килину - зрада)

"з лісу виходить лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки."(повернення лукаша знову до людської подоби)

"лукаш починає грати. .мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. лукаш кидається до неї з покликом   лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. він сидить без руху. сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кі"(образ лукаша в кінці твору)

                                                                                                                                             

  мавка

мавка на початку твору: "з-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах."

лукаш говорить про мавку при першій зустрічі:

"що ж, ти зовсім така,  як ді ба ні, хутчій як панна,  бо й руки білі, і сама тоненька,  і якось так убрана не по-  а чом же в тебе очі не зелені? (придивляється). та ні, тепер зелені а були,  як небо, сині о! тепер вже сиві,  як тая ні, здається, чорні  чи, може, карі ти таки дивна! "

коли лукаш грає на сопілці: "мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз"

мавка рятує лукаша: "мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий."

помилка мавки( вона уподібнюється до людини - зраджує своїй природі): "мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови."

мавка є польовій русалці: "м а в к а  (черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси русалки польової.)ось тобі, сестро, яса!   русалка польова клониться низько перед мавкою, дякуючи, і никне в житі."

мавка не зраджує лукашеві з перелесником, по при дану їй можливість:  

"мавка трохи нерішуче подає йому руку.  дозволь покласти братній поцілунок  на личенько твоє бліде.  (мавки одхиляється, він все-таки її цілує)."

мавка перед тим, як марище забрало її у своє царство: "мавка йде назустріч лукашеві. обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається."

перевтілення мавки: "мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям."

мавка в кінці твору: "мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. лукаш кидається до неї з покликом щастя."

її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури, нашої історії. ми споруджуємо їй пам’ятники, будуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає». життя лесі українки - це боротьба впродовж довгих років не тільки із суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворобою, яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році. перебуваючи в стані постійного напруження, вона продовжувала писати свої безсмертні твори. її горда вдача, її самокритичність, принциповість, працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали ідеалом для багатьох сучасників. леся українка завжди була оптимісткою, вона мріє про щасливе життя свого народу в майбутньому. за це майбутнє вона готова була пожертвувати собою: ні долі, ні волі у мене нема, зосталася тільки надія одна.надія вернутись ще раз на вкраїну, поглянуть ще раз на рідну країну…