Треба виписати все порівняння, метафори, епітети з вірша м.рильського ознаки весни. її чутно у голосі синиці і в криках круків у височині. вона в останній заметілі сниться, її угадуєш по довшім дні. вона - в бруньках блискучих на каштані, в снігу рудому, у струмках брудних, що чистим сріблом грають у тумані. мов бруд ніколи й не торкався їх. вона - у краплях, що дзвінко із голих віт, які стрясає птах. вона - в підсніжній зелені барвінку, в сережках на березових гілках. вона — у кузні, де нетерпеливо у перегони грают молотки, у верболозі, сплетеним примхливо, що червониє тихо край ріки. вона — в душі, що рветься у дорогу, у пісні, що не здатна вже мовчать; вона-в очах, що чорно і волого під білоюю хустинкою блищать

(взагалі весь вірш- це розгорнута метафора, але можна виділити такі лексеми)

метафори: її чутно у голосі синиці і в криках круків у височині; вона в останній заметілі сниться; вона - в бруньках блискучих на каштані, в снігу рудому, у струмках брудних; струмки,  що чистим сріблом грають у тумані; вона - у краплях; вона - в підсніжній зелені барвінку, в сережках на березових гілках; нетерпеливо у перегони грают молотки;  

вона — в душі, що рветься у дорогу, у пісні, що не здатна вже мовчать; вона-в очах,що чорно і волого під білоюю хустинкою блищать.

порівнянь у цьому вірші немає.

епітети: довшім дні; бруньках блискучих; в снігу рудому; у струмках брудних;   голих віт; підсніжній зелені; березових гілках; у верболозі,сплетеним примхливо; білою хустинкою.

Українська література завжди була тісно пов’язана з національним буттям народу. особливо міцніли ці зв’язки в революційну чи перехідну добу, коли між новим та старим точилася боротьба не на життя, а на смерть. йдеться про першу третину xx століття. тоді гостро постали проблеми гуманізму, сенсу життя людини, свободи, прогресу і справедливості. у пореволюційні роки культура українського народу, мова якого в російській імперії протягом кількох століть зазнавала жорстоких заборон, забуяла суцвіттям мистецьких талантів. відбувся переворот в естетичній свідомості й художній культурі. українська література стає модерною за змістом і формами, впевнено крокує під гаслами духовного оновлення й національного відродження. естетична стратегія. письменники, що сповідували самодостатність мистецтва, розуміючи його як естетичний феномен, прагнули піднести українську літературу до європейського рівня. створивши творчу студію «урбіно» (від назви міста, де народився славетний основоположник європейського ренесансу рафаель), микола хвильовий перекинув місток між українським відродженням 20-х років xx століття й італійським початку xvi століття. діячі національного відродження шукали нових стилів, манер та форм творчості, відкидали кайдани нормативності й консерватизму. принцип розмаїтості став у 20-х роках не тільки гаслом, а й реальним фактом. неокласики, наприклад, культивували класичну форму поезії, проте наповнену модерним мисленням, тоді як михайль семенко і валер’ян поліщук — вільну, верлібр. митці заперечували натуралізм і народницький реалізм, прагнули наповнити мистецтво слова філософською глибиною, що мало піднести літературу на нові ідейно- мистецькі вершини. літературні угруповання. в жоден період історії розвитку мистецтва слова літературний процес не був таким складним і динамічним, як у 20- і роки. характерною ознакою його була поява різноманітних літературних груп та організацій, які так чи інакше виражали проблеми своєї доби. митці об’єднувалися за спільними світовідчуттями, естетичними принципами та певною політичною платформою. частина письменників прагнула розв’язати соціальні й національні питання, інша — зосереджувала увагу на естетичних проблемах. у бурхливому літературному житті 20-х років окреслюються такі літературні організації, як «гарт» (спілка пролетарських письменників), «плуг» (спілка селянських письменників), «молодняк» (спілка молодих письменників), «аспис» (асоціація письменників), «ланка», «марс» (майстерня революційного слова), «вапліте» (вільна академія пролетарської літератури), «авангард», «нова генерація» тощо. ці угруповання утверджували модерністські стильові напрями. символістські групи. як ви вже знаєте з 10 класу, символісти прагнули висловити індивідуальний емоційний досвід за символізованої мови. вони заглиблювалися у внутрішній, ірраціональний світ, розкриваючи таємниці людського «я» за метафор та образів-символів. важливу роль відводили милозвучності, кольору, відтінкам, дбайливо дібраним словам, спроможним відтворити прихований внутрішній світ. у києві 1918 року символісти заснували школу «біла студія», видали збірник «літературно- критичний альманах». його редактором був поет-символіст яків савченко. тут оприлюднили свої твори павло тичина, павло савченко, яків савченко, олекса слісаренко, дмитро загул, микола терещенко. у цьому ж році символісти утворили групу «музагет» (музагет — грецький епітет аполлона й діоніса як проводирів муз) й видали однойменний альманах. естетичну платформу виклав юрій іванів-меженко у програмній статті «творчість індивідуума і колектив», у якій стверджував: «творчий індивідуум тільки тоді може творити, коли визнає себе вищою істотою над загалом» і не підлягає колективові, хоча й відчуває з ним свою національну спорідненість. це типово модерністська концепція мистецтва. символісти групи «гроно» видали альманахи «гроно» (1920), «вир революції» (1922). футуристські угруповання. футуризм (латин, futurum — майбутнє) був відгалуженням модернізму, ставши одним із напрямів авангардизму. його представники заявляли, що творять «мистецтво майбутнього», заперечуючи його суспільну функцію та ідейний намір митця. міжпредметні паралелі. маніфест футуристів склав італійський поет філіппо марінетті, оприлюднивши його у паризькій газеті «фігаро» 1909 року. він заперечував класичну спадщину, закликав митців порвати з традиціями, стверджуючи, що нова доба вимагає створення нового і типу людини, позбавленої моральних страждань, ніжності, любові. такі ідеї підхопили француз гійом аполлінер, росіяни володимир маяковський, ігор северянін, велімир хлєбніков, українець михайль семенко та інші.

Відповідь:

У всі часи відбувалась боротьба добра і зла. У своєму творі Юрій Винничук також повертається до цієї теми.

У книзі все перевертається з ніг на голову. Дракон ,звали якого Грицько,зовсім не хижак , а добре та миле створіння , що пише вірші та захоплюється метеликами. Біля його печери замість гір кісток милують око доглянуті клубочки мальв . І навпаки хижаком стає князь, який за будь-що хоче знищити дракона, адже за традицією його дочка вийде заміж за лицаря ,що переможе лютого звіра. Князь розпочинає підступну гру і врешті-решт досягає своєї мети...

Тож князівські посланці скликають вояків з усіх-усюд ,проте ,зібравшись докупи вони так і не змогли вбити Грицька ,адже той не хотів нікого кривдити. Його вчитель та наставник, автор кличе його пустельник, навіть жалкує, що навчив Грицька грамоти: "Навіщо виховував у ньому розуміння краси і добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко вмирають, і нема їм на цьому світі місця ,бо вони нетутешні".

На мою думку, незважаючи на те що був убитий позитивний герой повісті добро всеодно перемогло зло, тому що не можна побудувати справедливості несправедливими діями. Після загибелі Грицька ,князь який підступно змусив дракона битися з лицарями говорить: "Поки був дракон , я мав сенс жити..."

У сучасному світі ,як і у творі кожен,як Грицько та пустельник ,намагається протистояти лиху, захищаючи добро та правду. Але є й ті, хто живуть за іншими принципами, які для свого блага здатні обманювати ,зрадити, як князь .

Твір учить нас одній речі . Ніколи не правда не може бути на користь людині.