Де дістати цитатні характеристики героїв кіноповісті "україна в огні"?

1. олеся : " тиха. без єдино. хмаринки на чолі, майстериця квітів,вишивок і пісень вона була не звичайною дівчиною, вона була красиво і чепурною. олесею пишалася вся округа. бувало. після роботи,вечероми,вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все а вишивки олесі висіли під склом у європейських музеях: в лондоні,в парижі,в мюнхені та нью - йорку, хоча вона про це не знала. мати учила її всьому.  була олеся тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом. легковажні хлопці трохи соромились олесі, вважаючи її за горду і " 

2. образ україни:   один з окупантів, німецький офіцер ернст фон крауз говорить своєму синові: «ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. у них немає державного і ти знаєш, вони не вивчають історії. дивовижно. вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім'ї, дружби! у них від слова «нація» остався тільки прикметник. у них немає вічних істин. тому серед них так багато зрадникі»

3.христя ;  

образ христі хуторної се­ред них — найтрагічніший, бо її привселюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду, за добре слово про свого чоло­віка, італійського офіцера.

.коли христю вели на жахливе незаконне судилище, «вона лед­ве йшла. все її молоде тіло утратило свою силу й ніби розтало. вона немов падала з великої висоти на землю в страшній свідомості, що парашут за спиною не розчинився і вже тепер їй ні спинитися, ні крикнути, ні покликати. земля невблаганно тягла її до .себе».

відвертість христини збивала прокурора з пантелику. на запитання: “де твоя, національна гордість, де твоя людська гідність? де твоя дівоча честь? ” — .христя з гідністю каже: — я знаю, що не вийти мені звідси живою . так скажіть мені хоч перед смертю, чому ж оцього в мене нема? а де ж воно, людоньки? рід же наш чесний . яка я повія? муче­ниця я. сльозами проводжала вас, сльозами і стрічаю. чому я виросла не горда, не достойна і не гідна? чому в нашому районі ви міряли наші чесноти на трудодень і на центнери бурякові? націоналістка я? яка там?

я не признала вас за свого суддю: я пам'ятаю вас. ви прошмигнули через наше село. я наливала вам воду в радіатор, а ви лаялись так голос­но й гидко. я плакала тоді і, плачучи, запитала вас, чи будуть фашисти в нашому селі: може б, я втекла? пам'ятаєте, що ви мені сказали: ? ви назвали моє питання провокаційним. от я й осталась під німцем, повія і стерво. от ви чисті, а я ні. от ви презираєте мене, загрожуєте смертю. а я хочу вмерти, хочу! чим ви можете покарати мене? »

 

Хорошо! ) тогда представим такую ситуацию, что вы работаете на работе которая просто является работой, а не делом всей вашей жизни, зарабатываете не много, у вас семья. если ваш хороший знакомый предложит вам работу(которая вам ну по душе) в которой ваш успех и прибыль на первой стадии будет зависеть только от вас, т.е. если не получится, то останетесь не с чем, но если все же выйдет, то все будет как в шоколаде( тут уже все зависит от веры в себя). рискнули бы вы оставить свой единственный источник не большого дохода ради работы, которая является мечтой вашей жизни с большим заработком, но сомнительным будущим? при том, что у вас семья.  ток на украинский переведи

не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. це правильна мова.

 

ось дивіться. у бернарда шоу, в його п`єсі «пігмаліон», головна героїня еліза дулітл жила за часів королеви вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин ії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. вона виросла у передмісті лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. і для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.

 

еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного , не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор хіггінс.

 

що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми,   всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. на кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать,   вчать … рідної мови. і що, як кажуть, у сухому залишку?

 

нічого. як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. багато людей говорять досить правильною російською мовою.

 

як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? за моїми власними спостереженнями – ніяк. щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. за цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.

 

я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від ії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.

 

«поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. і справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.