Людина істота і духовна і матеріальна . спокус навколо багато. та іти на компроміс із власним сумлінням не просто ! .що ж має в людині переважати матеріальне й духовне? де та золота середина ? викладіть ваш погляд на цю тему!

вчора писав есе на цю тему,всі проблеми тут обговорюються

        спокус навколо багато, та чи не на те ми тренуєм свою силу волі аби їм не піддаватися? іноді дійсно важко перебороти якісь матеріальні потреби, але якщо вони суперечать духовним, потрібно шукати компромісу із власним сумлінням.

        яскравим прикладом є константин левін із роману льва толстого "анна кареніна". його душа поривається до піднесення, та матеріальне знов і знов затягує його у рутинність господарських проблем. та левін по при всі негативні думки знаходить компромісний шлях до щастя і самореалізації, врівноважуючі своє життя.

        отже,   лише та людина може бути   щаслива, яка знайшла для себе   золоту середину, коли матеріальне урівноважене з духовним.   ніяка з цих складових не повинна переважати іншу, томущо лише рівновага є запорукою гармонійного життя людини.

    щастя - найцінніший скарб, але іноді важко описати що воно означає. і також важко визначити, яку людину можна вважати по-справжньому щасливою.

      щастя це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольорах і посмішка не зникає з обличча. але існує багато питань.  чи завжди щастя це гроші? чи завжди щастя це душевна втіха?

          я вважаю, що та людина щаслива, яка знайшла для себе   золоту середину, коли матеріальне урівноважене з духовним. як що до мене, то я - щаслива людина.  я почуваю себе саме так  коли я дарую щось гарне близьким і вони тішаться,  коли я слухати комусь музику або показую фото, яке мені подобається, і людині воно теж справді подобається,  коли спрацьовує закон подвійних випадків (бо я в нього вірю),  коли немаю ніяких сумнівів,  коли в мене купа цікавих ідей, а саме головне коли я починаю щось дуже сильно хотіти і мрія неодмінно збувається. тож по-справжньому щасливі люди ті, чиї мрії здійсенюються.

з дитинства ми знаємо, що природа — це дар божий, вона дає мам їжу, одяг, житло. нам відомо, що тільки планета земля та ми, її жителі, маємо цей величний дар. інші планети сонячної систе­ми — це великі пустелі, без жодного деревця та квіточки. тому ми, безперечно, повинні цінувати її дари. від нас природа потре­бує тільки трохи уваги та піклування, а не підкорення.

по-перше, естетичну насолоду людина дістає від краси й чис­тоти. коли ж навколо бруд, то з часом людина сприймає його як щось звичне й переносить це сміття собі в душу. а це страшно. тож довкілля потребує турботи. наприклад, моя школа щороку проводить акцію «екологічна стежка» в парку «нивки». здава­лося б, ця зелена оаза знаходиться в центрі міста, люди сюди при­ходять відпочивати, але навколо дуже брудно. ось вам і підко­рення природи людиною! складається враження, що жодного відвідувача парку це не турбує, люди н далі його забруднюють. тож мій клас щороку бере участь в екологічній акції, збираючи сміття.

по-друге, природа віддячить сторицею тому, хто її любить. та­ких людей вона робить добрішими й мудрішими. переконливим прикладом з української літератури щодо наведеного аргументу вважаю дядька лева з драмн-феєрії лесі українки «лісова піс­ня». він ретельно охороняв і розумів природу. провівшії в лісі все життя, повірив, що природа — жива, тому ніколи не зрубав дерева, охороняв дуб. і ліс любив дядька лева, йому все необхідне.

отже, не треба вдавати із себе володарів природи, яким усе дозволено. потрібно схаменутися й зрозуміти, що природа не вічна, особливо коли ми так нищимо її власними діями. потрібно берегти природу заради нащадків та життя на землі, а ще краще — навчитися жити з нею в гармонії.