Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це — легенда» — такими словами починає Степан Васильченко свою повість про дитинство Великого Кобзаря. Він правдиво змальовує непокірну, кипучу вдачу хлопця, показує те «пекло», в якому минали дитячі роки Тараса, розповідає про сирітські поневіряння малого, про «науку» в п'яних дяків, про панську сваволю. І, читаючи ці невигадані історії, не можна не дивуватися легендарній силі поетичного обдаровання Тараса Шевченка, що пробилося крізь товстий шар «потрійного гніту
Объяснение:
іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про буття і призначення людини на землі. чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. тому кожна людина конструює майбутнє всієї планети. на цю тему було написано чимало книжок і знято докуметальних та художніх фільм, і кожне з них зводить до думки, що людина всетаки не дрібна піщінка, на яку можно наступити і не помітити цього, а цілком вагома частина життя планети. не можно також сказати, що людина ціниться лише в той час коли живе, багато хто здобув визнання після смерті. також не можна судити про цінність буття людини на основі великих подвигів. так, ми звичайно ж повинні поважати національних героїв, вчених та багато кого ще, тому що саме за їх ми маємо теперішне життя. та чи думали ви над тим, що велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть добро ішим. чи не у цьому призначення просто зберігати і дарувати своє хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є людиною!
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Цитатная характеристика герасима калитки
- «вчений поки бога змалює, то чорта з’їсть».
- «гроші — гроші всьому голова».
- «обіцянка — цяцянка, а дурневі радість».
- «як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і »
- «що за знак? чи не випили, буває, вчора. тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть. від своєї, кажуть, у грудях пухне»
- «а тут знову — як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! господи! коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? сам куплю у смоквинова землю. аби тілько гроші»
-«он у жолудя шматочок — тактак! — однієї шпанки ходить дванадцять тисяч; чотири чи п’ять гуртів випасається скоту. та що? свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тільки біля свиней шість чоловік день при дні працює! і яким побитом жолудь достав таку силу грошей — не зрозумі»