Цитатна характеристика тосі та юрко з твору сісья дикої качки

образ юрка.

·                                      «він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб » «і хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»

·                                      «він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які спочатку юркові її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»

·                                      «це я набрехав, щоб побачити, чи ти »

·                                      «знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював юрка»

·                                      «він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. він ішов і пританцьовував»

·                                      «про себе юрко погрожував тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»

·                                      «після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав юрко, він не захотів більше з ними знатися. а коли батьки запитували, чому ж тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».

·                                      «а поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? і, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла »

  образ тосі.

·                                      «вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а ві»

·                                      «а вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що юрко нічого не зловив. якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».

·                                      «вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».

·                                      « бо вони повмирають без води».

·                                      «у її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».

·                                      «вона хотіла податися разом із юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. коли вона була з юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».

·                                      «спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».

·                                      «дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли . тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».

·                                      «вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».

·                                      «і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».

вірші б. олійника – багатогранні та різноголосі, у них взаємодіють різні точки зору, які в сукупності охоплюють предмет всебічно. поетична оповідь поета відзначається і народною логікою думки, тією предметністю мислення, за якої один життєвий приклад, одне спостереження з власного досвіду набирає визначальної ваги. поет активно виявляє своє ставлення до зображуваного, наснажаючи рядки теплом свого серця, його горінням і тривогами. він майстерно і непомітно для нас,  поєднує високі істини, простоту буття, емоційний виклад, правдивість конкретних подій і ситуацій з філософською заглибленістю в дійсність. так змальовується картина невтомних пошуків та переконань поета. її яскраве втілення вірш ринг.

Орфографию немного исправь, а то у меня нет буквы и с точкой : ) василь семенович стефаник - один из небагатьох украинських авторив, що наважився описувати справжне буденне життя украинського народу на галиччини. читаючи його твори, неможливо лишитись байдужим, неможливо недочитати до кинця, кинути ледве почавши читання. на мою думку, василь степанович так майстерно миг передати людськи почуття та навколишний свит героив саме тому, що вин вийшов з простои украинськои симьи. дуже багатий спадок залишив нам василь стефаник, але його новела каминный хрест являеться моею улюбленою. вона розказуе про селян, яких нужда спонукала до небезпечного переймзду за океан. процес прощання з односельчанами, переживання в душах героив та надзвичайна видвертисть - це те, що вразило мене найбильше та я можу з впевненистю сказати, що лиш почавши читати будь який твир, зможу безпомилково зрозумиты, чи це творчить василя семеновича стефаника.