Порiвняльна характеристка сави та михаила з повiстi земля, кобилянська

якщо це тобы то ось цитатна характеристика сави і михайла  сава:   він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.  але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!   тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а григорій усе приносив йому пачку з гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. в тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на великдень, на храм і на новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. а вже найліпша була для нього рахі  михайло:   і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.  такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.  сава про нього так казав: "михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. але серце було у нього м'яке, як ті".

Повість михайла стельмаха «гуси-лебеді летять» створена на глибокій народній основі, та й сам характер цього твору пов'язаний з рідною українською природою, з казкою та піснею. у повісті письменник дуже цікаво та яскраво розповів про часи свого дитинства, відобразив взаємини з однолітками і стосунки з дорослими.не кожному з нас буде що розповісти своїм нащадкам, не у кожного з нас буде таке цікаве та наповнене життя, як у м. стельмаха. та кожен з нас повинен прагнути до того, щоб зробити своє життя не менш цікавим і яскравим, ніж у автора повісті, оповідь у якій ведеться від імені головного героя твору – хлопчика на ім’я михайлик. вже з перших рядків зрозуміло, що михайлик – це сам михайло панасович стельмах у дитинстві. дитячі роки письменника припали на важкі двадцяті роки минулого століття, роки, коли відбувалося важке становлення нової радянської держави, роки, які холодом, голодом і злиднями.михайлик дуже цікаво розповідає про своє життя серед близьких та рідних йомулюдей, про своє ставлення до всього, що відбувається навколо нього, про своє ставлення до подій, свідком чи учасникяких йому самому доводиться бути. м. стельмах розкриває образ михайлика різноманітними засобами.письменник використовує розповіді інших героїв повісті – розповіді про вчинки михайлика, про ставлення до нього батьків, бабусі, дідуся, дядька себастьяна тощо, а також такий цікавий прийом, як самохарактеристика. хлопчик дуже любить легенди та казки, які розпові йому бабуся та дідусь дем’ян. мабуть, завдяки цьому світ навколо хлопчика іноді здається йому якоюсь чарівною казкою. казковими михайлику ввижаються дятел на старій груші і перепілка в житі, запах різних трав у лісі та аромат жита у полі, зорі у високому небі та і тварини на подвір’ї. все це хлопець любить и розуміє, як ніхто інший. михайлик тонко відчуває красу природи, оберігає її і шанує. з великою любов’ю та пошаною хлопчик описує людей, які виховали в ньому любов до книги, праці, краси й добра в житті. це і матір з батьком, і дядько себастьян, а особливо – дідусь дем’ян з бабусею, про яких присвячена не одна сторінка повісті. на все життя запала в душу хлопцеві картина розставання з бабусею, яка не надовго пережила дідуся, картина її останньої вечері зі своєю родиною: «при поганенькому, бензином заправленому, сліпаку востаннє вечеряла зі своїм родом бабуня. i хоча її думи i очі вже летіли у небо, ніхто не вірив, що вона прощається з світом: адже i мастила, i прибирала сьогодні в хаті, i нічого, крім душі, не боліло в неї». і вже тоді, навіть не усвідомлюючи цього, маленький михайлик зрозумів, що «напевне, біль душі – найстрашніший біль» у житті людини».

И пусть мне судьбой уготованы муки,

Не камень на плечи, а целый обвал,

Но стану я к счастью протягивать руки,

А буду молиться на свой идеал.

Так пусть же судьба обездоленно плачет

И мучит, казня нестерпимо притом, –

Я всё-таки сильная, что-то я значу,

Весь мир удивляю красивым дитём.

Должна одолеть, коль накатятся беды,

Печаль покорится – должна я смолчать.

Немеркнущим светом я – женщина, метой –

Зажженная Богом на счастье свеча.

Меня кто оставит, – оставлен сам будет,

Кто словом осудит, – судим будет сам.

Земное с небесным – такой я пребуду!

Такою достанусь грядущим векам. (если что перевод это)