Іть будь ласка) аналіз вірша т.шевченко "на вічну пам'ять котляревському"

вірш написано під безпосереднім враженням  від звістки про   смерть українського поета і драматурга і. п. котляревського (1769—1838). у ньому відбилася висока оцінка молодим шевченком творчості і. котляревського, якого він підносить як національного і народного поета, співця україни.

 

 

•«хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі…». «а ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. і люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. …люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. і люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. і люблю восени по коліна ходити в листві. коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».• «я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».• «та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… і вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».• «я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»• «вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався». • мар’яна михайлику: «і вчися… та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. були бидлом, а тепер — зась! »

«безмежнеє поле в сніжному завою» за жанром — романс, мелодійний та експресивний. хоч і гнаний долею, ліричний герой франка не може примиритися з неподіленим коханням, прагне «обширу і волі», хоча в його серці «нестерпні болі», муки серця, прикра розлука. він звертається до коня — символу лицарської волі: «неси ж мене, коню, по чистому полю, як вихор, що тутка гуляє, а чень, утечу я від лютого болю, що серце моє розриває». цей мотив підкреслює одинокість, сум героя, який прагне втекти від себе і свого горя, у такий спосіб вгамовуючи свої титанічні пристрасті. ліричний герой не знаходить собі місця в житті. проте його ваблять рух, втеча, інший простір — простір серця, яке ніяк не може вгамуватися. герой франка — інтраверт, тобто психологічний тип особи, зануреної у внутрішній світ своїх переживань і роздумів, схильний замикатися в собі, жити своїми фантазіями. ліричний герой звертається до коханої, дівчини-зорі, яка зруйнувала «щастя власного підклад». через іпостась жінки-красуні, цнотливої і гордої, іронічної і суворої, холодної і жорстокої, розгортається картина шляху-страждання, пошуків і роздоріжжя, загалом філософія болю існування ліричного героя збірки. поезії франка побудовано у формі монологу ліричного героя, серед них можна виділити три групи монологів: монологічні роздуми («не надійся нічого»), монологи — оповіді героя про себе і свої почуття («я не надіюся нічого»), монологи — звертання («за що, красавице, я так тебе люблю»). герой майже у відчаї, він хоче втекти, але не робить божевільних вчинків, а виливає тугу у віршах, бо має душу художника. заметіль, завивання вітру («безмежнеє поле в сніжному завою…») співзвучні стану змученої душі. не дивно, що цей вірш, перекладений на музику, став чудовою піснею.