Чому сава став каїном? повість < земля >

тому що він вбив свого брата михайла в лісі коли той заготовляв дрова в ліі

я люблю читати книги. сидіти тихим вечором і при тьмяному світлі світильника перегортати сторінку за сторінкою, відриваючись від навколишнього світу. я поринаю в життя кожного персонажа, разом з ним закохуюся, засмучуюсь, дізнаюся щось нове я не можу без книг, вони дозволяють мені відволіктися від реального життя, від буденної суєти. вони дозволяють мені збагатити свій внутрішній світ новими враженнями та мріями, розвивають образне мислення напевно, саме тому найбільше я читаю фантастику і фентезі, а іноді навіть романи.люди, які пишуть у жанрі фентезі, відкривають для нас нові, чарівні світи. їх безмежна фантазія вражає до глибини душі. часом дивуєшся, як можна продумати кожну деталь в новому світі - від маленької травинки до дивовижних чудес магії? а адже придумують, і описують деколи так, що неможливо відірватися від оповідання.перед тим, як купувати книгу, я раджуся зі своїми знайомими. рідко коли виходить купити книгу навмання, тому що зараз друкують все що завгодно. але один випадок став для мене дуже вдалим і приємним.книга моєї однофамілиця вероніки іванової «відображення» стала справжнім відкриттям. ця письменниця немов вигадувала моїми думками. роздуми головного героя, його переживання, надії - все виявилося близько мені і навіть повчально.говорити про вероніці іванової і важко, і легко. важко, тому що це різностороння письменниця і поетеса, торкнулася всіх найглибших струн моєї душі. легко, тому що вона надзвичайно талановита і близька моєму серцю.старовинна прислів'я говорить: не можна двічі увійти в одну й ту ж річку. це буде вже інша ріка - вона тече, змінюються береги людина теж змінюється. кожне прожите мить народжує в ньому новий досвід, нову думку, нове почуття. не можна двічі «увійти» в одну і ту ж книгу. якщо це справжня книга, то вона рухається і росте разом з нами.серію книг про джерон кожен раз читаєш заново і заново відкриваєш для себе цього, та й кожного персонажа книги, тому що її сторінки щораз народжують нові думки.читаючи твори вероніки іванової, розумієш, яка все-таки складна штука життя: ніколи не знаєш, де знайдеш, де втратиш. я думаю, що завдання кожного письменника - донести до сердець читача найпотаємніше, подарувати частинку себе. їй вдалося зробити це, і пам'ять про трохи дивною філософської книзі, яка подарувала мені кілька новий погляд на життя, назавжди залишиться найпотаємнішим пам'ятником моєї душі.

Казка. одним днем сталась така історія.я і мої друзі пішли до лісу на прогулянку.в лісі ми зустріли чимало дивних звірів,рослинок,все було таке чарівне. але мій друг олежик випадково побачив соловейка який впав з гніздечка і не міг підвестися.ми взяли його   і почали міркувати що можна зробити для того щоб вилікувати бідолагу.фнам допогла вилікувати пташину моя матуся.ми перев*язали соловейка ніжку бинтом,мама зробила якусь змазку і вилікували його.він нам був дуже вдячний.кожного ранку співав у мене під вікном чудові пісеньки.