Четверостишие со словами : весна, ясна, красна, одна, сонечко, віконечко

веcна ясна,весна красна,весна-один раз в році,буває і холодної

Твір "євшан-зілля"мені подобається тим,що коли володимир мономах взяв в полон дитину він її не скривдив,а любив ніби свою.хлопець жив у достатку і не згадував: батька,рідний степ свій.але коли по хлопця їде гудець щоб його звідти забрати він ві взяв із собою "євшан-зілля".коли хлопець почув його запах то прокинувся немов від сну. на мою думку автор хотів нам сказати і навчити,що обов"язок кожної людини-це любов до своєї країни,отчого дому,до батьківщини.і я в нього навчився любити свій рідний край: степи,гори,полонини.для мене нічого кращого нема,а на чужині життя може і краще,але там нема духмяного запаху свободи,власного дому,просторів,життєдайної волі,що манить,несе,п"янить і дарує щастя.

А) сердечність; б) доброта; в) скромність; г) ніжність, вміння кохати д) порядність; е) вірність. є) вольові риси:   готовність віддати життя за щастя народу і за коханого;   сила волі;   мужність.  «…не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з обставинами» «…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. і чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. але попри все те мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов». «…незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…» «а що ж то в мене нема сили? а що ж то я не луком, ратищем і топором? ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий! » «якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя! » «її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (максима) з темного гробу, повернуло йому життя»