Чому автор називає своїх читачів колумбами і магеланами? ? хто це такі

колумб и  магелан совершали кругосветные путешествия, они были первооткрывателями. возможно автор так называет читателей потому что читая то, что он написал они откроют(узнают) для себя что-то

Найвідоміший серед кобзарів - остап микитович вересай (1803-1890). народився він у родині сліпого скрипаля-кріпака. змалку хлопчика захопила краса музики. особливе враження на нього справляла гра кобзарів, він завмирав, чуючи звуки цього інструмента.  у 4 роки остап осліп. відсутність зору загострила в нього інші органи чуття, зокрема слух, розвинула музичну пам"ять. він легко запам"ятовував мелодії та слова великих епічних творів. найкраща освіта для сліпого сина, вирішив батько, - це наука в кобзаря. тому з 15-ти років остапа ві на навчання. спочатку він переймав мистецтво виконання в кобзаря ю. андріяшівського, потім - с. кошового та н. коляди.  цінуючи талант остапа вересая, відомий український посвітитель і меценат григорій галаган викупив його з кріпатцтва, познайомив з багатьма видатними культурними діячами. у маєтку галагана вересай зустрівся з л. жемчужниковим, який першим увагу сучасників до такого явища, як кобзарство. у 1875 р. остап побував у санкт-петербурзі. там він узяв участь у кількох культурно-мистецьких заходах. вражені кобзарським співом, царевичі подарували йому срібну табакерку з написом "кобзарю остапу вересаю від великих князів сергія та павла олександровичів березня   4-го 1875 р.

ответ:

мій улюблений вид мистецтва - це кіномистецтво.в цьому есе я хочу вам розказати про це мистецтво.

вплив кі­но на лю­ди­ну важ­ко пе­рео­ці­ни­ти. кі­но­фільм за­хо­плює емо­ції лю­ди­ни, їй нав’язу­ють­ся уяв­лен­ня, які за гли­би­ною пе­ре­жи­ван­ня мож­на за­рах­ува­ти до її влас­но­го дос­ві­ду. кі­не­ма­то­граф – це ве­ли­кий ви­на­хід, який спра­вив ве­ли­чез­ний вплив на фор­му­ван­ня сві­то­гля­ду лю­ди­ни xx сто­літ­тя. кі­но – най­більш «пе­ре­до­вий» вид ми­стец­тва, де ви­ко­ри­сто­ву­ють ба­га­то нау­ко­вих від­крит­тів. за ши­ро­тою охо­плен­ня дій­сно­сті і гли­би­ною про­ни­к­нен­ня в неї, за си­лою впли­ву на гля­да­ча че­рез зір і че­рез слух воно пе­ре­вер­шило ін­ші ми­стец­тва. кі­но­об­раз роз­ши­рив як сфе­ру ху­дож­ньо­го освоєн­ня жит­тя, так і сфе­ру на­шо­го ес­те­тич­но­го пе­ре­жи­ван­ня. на екра­ні важ­ко ви­да­ва­ти се­бе не за то­го, хто ти є. але чи оз­на­чає це, що пе­ред на­ми пра­вди­ве ми­стец­тво, що мо­жли­во­сті ре­алі­стич­но­го ві­доб­ра­жен­ня жит­тя без­по­се­редньо за­кла­де­ні в йо­го при­ро­ді і що са­ме тут, зав­дя­ки ви­со­ким до­ся­гнен­ням су­ча­сної тех­ні­ки, ми­стец­­тво пе­ре­сту­пає ту умов­ну і ра­зом з тим об’єк­тив­но іс­ную­чу грань, яка від­ді­ляє йо­го від жит­тя (грань, яка і сьо­год­ні за­ли­ша­єть­ся обов’яз­ко­вою для всіх ін­ших ми­стецтв), і діє у сфе­рі бе­зу­мов­но­го, без­по­се­редньо опе­рую­чи фор­ма­ми са­мо­го жит­тя.

на мій по­гляд, як­що вплив кі­но на лю­ди­ну на­стіль­ки знач­ний, то має сенс зай­ня­ти­ся йо­го вив­чен­ням у за­галь­но­ос­віт­ніх за­кла­дах