Написати твір на одну з поданих тем: 1)духовний заповіт висловлений у посланні "і мертвим, і живими". 2)трагічна доля жінки-кріпачки у ранній творчості шевченка. 3)показ соціальних суперечностей як перешкоди на шляху особистого щастя за твором"назар стодоля".

у творчості т. г. шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх безправність, беззахисність, трагізм долі - завжди хвилював поета. можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля коханої оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер.              у поемі "наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю ганни - матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.              коли в класі вчителька читала цю поему т. шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля ганни.              слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. як же вміла ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! адже вона ніколи не думала про себе - всю себе віддала синові. ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки.              мені боліло серце, коли ганна відмовилася бути за матір маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.              коли читали рядки поеми про останнє повернення ганни з києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була ганна, як вона любила не тільки марка, а і його дружину, і його дітей. мені здасться, що якби ганна розповіла маркові раніше, що вона - його матір, то все у них було б добре. я впевнена, що марко зрозумів би свою рідну матір, більше того - він захоплювався би нею, її вчинком.              останні рядки поеми не можна слухати без сліз. усе життя мріючи сказати маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед самою смертю, ганна відкриває таємницю синові:                             " мене! я каралась              весь вік в чужій хаті              прости мене, мій синочку!               я твоя мати".              та й               зомлів марко,              й земля задрижала.              до матері -              а мати вже спала!                             жертовність ганни-матері, її безмежну материнську любов т. шевченко підніс до найвищих надбань людства. поет низько схилявся перед образом матері, яка оберігає своє дитя.              під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози - сльози від захоплення образом ганни, її великим люблячим серцем. маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. бо й сьогодні, на жаль, є діти, які ніколи не зві такої сили материнської любові. я сиділа мовчки й думала, чому ганна - мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від своїх дітей? чого ж бракує цим матерям? і ви знаєте, я знаю чого - їм бракує вміння любити, бракує материнської любові. 

ответ: історичне минуле україни багате як звитяжними, так і болісними епі. турецько-татарські напади тривалий час спустошували українські землі. жінки, вивезені на чужину ставали служницями, чоловіки невольниками, що виконували важку роботу, але найстрашніша доля чекала молодих дівчат, які потрапляли до гаремів. козаки, борючись з нападниками, влаштовували походи на чужинців, але бувало так, що в бою перемагали не українці, а турки чи татари. тоді козаки опинялися в неволі.

саме такий епізод з історії нашої держави покладено в основу думи "маруся богуславка". з тексту ми довідуємося, що маруся — дочка попа з богуслава, але в неволі "потурчилась, побусурменилась", тобто прийняла мусульманство. проте навіть такий стан речей не заважає дівчині пам'ятати україну, батьків, своєму народу. мабуть, маруся стала дружиною якогось значного турецького пана, адже він тримає в темниці "сімсот козаків, бідних невільників". турок довіряє своїй "дівці-бранці", і на час свого від'їзду віддає їй ключі навіть від темниці з невільниками. мабуть, він кохає її, а вона відповідає йому взаємністю, тому навіть віру змінила. маруся "потурчилась", але не забула своєї батьківщини: скориставшись нагодою, вона випускає козаків на волю. на наявність почуттів між турком і марусею вказує також той факт, що дівчина не втікає на батьківщину разом із козаками, а залишається на чужині, хоча, напевно, її чекає покарання за вчинене. дівчина навіть просить козаків переказати її батькам, щоб не збирали гроші на викуп доньки, тобто знову бачимо свідоме рішення залишитися на чужині, хоча є у ньому і якесь жалкування над власною долею, над життям "для розкоші турецької, для лакомства нещасного".

тобто в народній думі, короткій за обсягом, стислими колоритними мазками створено неоднозначний образ жінки-полонянки, яка продовжує любити свій край і вболівати за нього, але інше, так само сильне, почуття тримає її на чужині.

объяснение: прочти, может так)

Пісня є український народ протягом усієї історії його існування. у часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня людям. у ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. у радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. пісня в праці та в дорозі. мабуть, така співуча в нас українська душа. є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. у ній розповідається про те, що господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. та пісня, пообіцяв господь, людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло. в українських народних піснях живе вся історія нашого буття. у них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. вони нікого не залишають байдужими. незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. у наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. от як пише про те і. драч: а пісня - це душа. з усіх потреб потреба. лиш пісня в серці ширить межі неба. на крилах сонце сяйво їй лиша чим глибше пісня, тим ясніш душа. народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.