Чого навчають нас байки леоніда глібова

прадавня людина вперше широко розплющила очі і зачудовано подивилася навколо себе. коли вона вперше відчула себе людиною, то намагалася якось пояснити навколишній світ, такий для неї дивний, малозрозумілий і разом з тим жахливий. і для цього вона створила міф, казку. серед постійної боротьби добра і зла, правди і кривди, людина вчилася жити. як захистити себе від лиха, як застерегти іншого від нього? такі питання поставали перед нею. і щоб відповісти на них, людина створила байку. леонід глібов теж вирішує писати байки, бо в них можна висловити все те, про що говорити одверто з різних причин заборонено. у байках він викриває несправедливість і насильство, продажність суду, хабарництво, лицемірство, бореться зі злом. так, у байці "лисиця-жалібниця" розповідається про лисицю, яка вихваляє гарне, справедливе життя в гаю. вона картає котів, які безжалісні до птахів, ладні їх безневинних поїсти. за улесливими, медовими словами — "малесеньких", "безвинних", "як їх не жаліти" — приховується обличчя злої та хитрої людини. і на підтвердження цієї думки автор розповідає, що пташенята випали з гнізда, а лисичка "прехорошенько їх поїла". в образі лисиці автор засуджує лукавих, підступних, хитрих людей, які прикриваються хорошими словами, а насправді чинять зло. в іншій байці "щука" розповідається про щуку, яка влаштувала справжній розбій у ставку. її звинувачують у страшних злочинах: того заїла в смерть, другого обідрала. за це щуку треба покарати. тому суддям нічого не залишається, як винести справедливий вирок. в образах ослів, шкапи та цапів, що виступали суддями, змальовано нерозумних, обмежених людей. як не старались судді, а не змогли приховати злочини щуки і "щуку на вербі повісити звеліли". але тут слово взяв стряпчий, в образі якого виступає лисичка. вона запропонувала вражу щуку втопити у річці. таку "страшну" для щуки кару присудила лисичка тому, що та частенько ділилась з нею награбованим. судді з радістю підтримали цю пропозицію, бо таким чином легко вийшли зі скрутного становища. отже, цією байкою леонід глібов викриває несправедливий суд, засуджує нікчемних чиновників та суддів, викриває хабарництво, кругову поруку чиновників. байки л. глібова вчать нас добра, справедливості, вчать бути чесними, не лукавити перед іншими, розбиратися в людях, ніколи не бути нікчемним чиновником, суддею, а бути справжньою людиною.

Шевченко написав дуже багато віршів. та найбільше мені сподобався вірш «садок вишневий коло хати». вірш був створений у важких умовах, коли поет був у казематі . написаний попри всі заборони писати у 1847 році в с.-петербурзі, коли думки автора линули далеко до рідного краю.             цей вірш припав мені до душі тим, з якою влучністю у ньому розповідається читачу про працьовитий народ, з яким трепетом розкривається краса рідної землі: садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть, плугатарі з плугами йдуть, співають ідучи дівчата,             словами «сім’я, вечеря коло хати » автор закликає шанувати батьків , яких йому дуже не вистачало. не забувати українські звичаї. коли читаємо рядки вірша, можемо відчути ту затишну атмосферу і велику силу родини, коли всі збираються разом за столом .             від вірша віє спокоєм і впевненістю . ми уявляємо собі той вечір, чарівний спів солов’я, задушевні українські пісні дівчат, що линуть у вечірній тиші. вірш коротенький, але в ньому дуже точно переданий колорит саме українського села: затихло все, тілько дівчата та соловейко не затих.             ось чому мені подобається вірш т.шевченка «садок вишневий коло хати».

шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини хіх – початку хх століть. тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників шевченка. шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.     попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. шевченко ж виступив як грізний суддя і обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. у його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу.     творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури.     шляхом шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу – марко вовчок, панас мирний, іван франко, павло грабовський, леся українка та ін.           шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.     попередники шевченка в українській літературі, починаючи з котляревського. використовували в своїх творах живу народну українську мову,   а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів.     норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія шевченка. основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.     шевченко для свідомості українців — не просто література. він — наш всесвіт. явище шевченка — виправдання україни перед людством, підтвердження нашої національної повноцінності. слово, яке не співвідноситься з його словом,— нічого не варте.  до шевченка треба доростати всім життям”