Напишіть плз твір на тему шукай пригод -і житя буде веселіше за твором митькозавр із юрківки або химера лісового озера

кожен з нас мабуть хотів потрапити у якусь цікаву історію.але не всім це вдавалось.а кому вдавалось гарно провів час.

я дуже люблю різні пригоди.вони завжди трапляються у нашому житті.потрібно тільки побачити її одним око а потім вона сама до тебе вчететься як репях до собачого хвоста.

 

Мати, ольга петрівна драгоманова-косач  — письменниця, яка творила під псевдонімом  олена пчілка  (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «перший вінок». батько,  петро антонович косач  — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. дитячі роки пройшли на волині: у  новограді-волинському  (1871  — весна 1879),  луцьку, в селі  колодяжному, що під  ковелем. у будинку косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і і концерти. дядько лесі (так її називали у сім'ї і це є ім'я стало літературним псевдонімом)  —  михайло драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до франції й болгарії співпрацював із іваном франком. йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, і їй як літературний критик і фольклорист. дитинство  леся українка у волинському народному вбранні. 1878—1879 роки леся українка та її брат  михайло  (в сім'ї їх називали спільним ім'ям  — мишелося) навчалися у приватних учителів. рано (у 4 роки) навчилася читати[4]. у січні 1876 року о.  п.  косач з дітьми михайлом і ларисою приїхали до києва, щоб попрощатися з м.  п.  драгомановим перед його вимушеною еміграцією. «пригадую, … я своїх старших дітей михася й лесю до києва; жили вони якийсь час у михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядьком і його родиною[5]  » влітку того ж року о.  п.  косач разом з лесею та михайлом відпочивають в селі  жабориці. тут леся вперше почула розповіді матері про мавку. «…видко було, що перебування в жабориці зробило на лесю дуже велике враження і дуже їй : вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в жабориці… жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. леся добре пам'ятала і часто згадувала…[6]  » шість ро́ків ма́вши леся почала вчитися  вишивати. «леся зосереджена і дуже вражлива. багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку[7]  »  лариса косач (леся українка), 1887  р.  лариса косач (леся українка) у 1878 році батьки лесі поїхали на всесвітню виставку до  парижу, де зустрілися з михайлом драгомановим. у цей час доглядати дітей приїздить олена антонівна косач, сестра лесиного батька. дружба з «тіткою єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси[8]. 7 (19) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ п.  а.  косача перевели на роботу до  луцька.

Улітературній спадщині т. шевченка чимало прекрасних поетичних творів. а творчість свою молодий поет починав із , використавши в них багатющий матеріал з усної народної творчості.  уже в перше видання «кобзаря» (1840) увійшла одна з найкращих його «тополя». вона побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. тут розповідається про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим. милий її пішов та, мабуть, і загинув. а серденько б'ється.

мати ж дівчини наполягала на одруженні її зі старим багатим нелюбим чоловіком. і дівчина звертається по до ворожки й дістає зілля, яке перетворює її на тополю. тополею стала. все це, звичайно, фантастичне. тут у і відбиті первісні вірування людей у можливість переселення душі людини в рослину. фантастичними у і є також розмова дівчини з тополею, чудотворне зілля. але, крім фантастичного, ми можемо побачити у і й реальне. молодий поет уже в ранній своїй творчості виявив високу художню майстерність. наприклад, тонке змалювання автором картин природи, що тісно пов'язане з життям героїні. з великою художньою силою вдалося шевченкові передати красу вірності, невмирущості справжнього кохання, світлі й благородні людські почуття. досить правдиво, реалістично змальовує автор твору образ матері, яка хоче видати доньку заміж за нелюба. у і яскраво звучить протест проти одруження зі старим та багатим. ми, люди xxi століття, звичайно, не віримо у такі фантастичні перетворення, але, читаючи великого шевченка, знову й знову переконуємося, як зумів поет тонко й точно передати красу людських почуттів, не можемо не милуватися чудовою природою, зображеною у творі, не відчути її звукові образи, які ми відчуваємо як живі, існуючі. ніби жива постає перед нами струнка висока тополя, яка шепоче зеленим листям і розповідає про сумну свою долю, викликаючи глибоке співчуття. недарма шевченка давно вже ввійшли в скарбницю народної поезії. і в цьому — найбільше визнання їх автора.