Що єднає образ мавки з лесею українкою

в образі мавки л. українка зобразиласаму себе. вона як і головна героїня "лісової пісні" обожнювала природу, була доброю та милою, розумною та винахідливою, але такою самотньою. 

образ мавки є дуже схожим до самої поетеси - лесі українки, тому що авторка вкладала у вуста героїні свої думки і світосприйняття ( у творі ми зустрічаємо чисельні монологи і ремарки). мавка так, як і леся українка вважала, що головне у людині це її духовність, а вже потім тіло (тобто тут розуміється не конкретно "тіло", а взагалі все матеріальне).   а також спільною є та мука, що випала на їх життєвому шляху. вони хотіли кохання, але доля була безжальна. і по при це все, і мавка і леся українка назавжди залишили за собою незламність свого духу, щось вічне - "що не вмирає".

Важливу роль у визволенні Т.Г.Шевченка з кріпацької неволі в 1838 році відіграли українці І. Сошенко, А. Мокрицький, В. Григорович, росіяни К. Брюлов, В. Жуковський, О. Венеціанов та інші.

Перший “Кобзар” Т.Шевченка вийшов у Санкт-Петербурзі в 1840 році на кошти полтавського поміщика П. І. Мартоса, редактором збірки був пирятинець Є.П. Гребінка.

Першим ілюстратором творів Т. Шевченка був уродженець Полтавської губернії Яків Петрович де Бельмен, який разом з художником М. Башиловим проілюстрував рукописний “Кобзар”, поеми “Гайдамаки” та “Гамалія”.

У кінці квітня 1846 року Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства. На початку березня 1858 року у Москві відвідує О. Бодянського, С. Аксакова,  М.Максимовича.

Объяснение:

Відповідь:

Спершу німецькі вороги розбомбилм станцію, знищивши депо, водогінну вежу, барак, у якому жив Климко. Від ворожих бомб горіла вся станція. А пізніше в містечко ввійшли ворожі солдати, які спершу намагалися за марки купити щось з продуктів у місцевого населення, а пізніше кинулися грабувати людей і їхні будинки. Коли вони покинули містечко, там почався голод. Те, наскільки це вплинуло на звичайних людей, можна зрозуміти порівнявши опис місцевого базару до війни і після початку війських дій. До війни базар вирував життям, сміхом, жартами, а коли в країну прийшов ворог, то на базарі "стояли мовчазні люди, тримаючи в руках усе,що було в них найновіше.."      

Пояснення:

Цитата:  "Незабаром німецькі літаки розбомбили станцію. Климко бігав у той день з висілковими хлопчиками за балку дивитися збитий наш яструбок і бачив здалеку, як бомби влучали в депо, у вагони, як похитнулася і повільно впала водогінна вежа, а в повітрі над полум'ям і димами після кожного вибуху моторошно завивали уламки рейок. Бомба влучила і в барак, і його розвалило, розки-дала в усі боки, а рештки стін і простінків згоріли у Климка на очах — швидко, як тріски. Пожежі ніхто негасив, бо станція горіла вся, горіли депо і шахта, а два паровози, що встигли відійти за посадку біля кладовища, клично і сумно гули в два неоднакові гудки. Тоді італійці кинулися грабувати і брали не тільки їжу, а й одяг, де кращий.  Через тиждень вони пішли далі, а у висілку почався голод".

На маленькому базарному майдані щоденно, з ранку до вечора, стояли мовчазні люди, трима-ючи в руках усе,. що було в них найновіше: костюми і пальта, сукні й сувійчики матерії, черевики й "кіровські" годинники на вузеньких ремінцях... І все те не продавалося, а мінялося хоч на який-небудь харч. Та найчастіше в натовпі було чути: "Солі... Солі ні в кого немає? Віддаю за склянку солі..."