Твір "заморські гості'' сатиричний чи гумористичний? обгрунтуйте свою думку

ответ:

тема “заморські гості”: зображення приїзду гостей з канади на вкраїну та їх враження від почутої грамотної української вимови.

    ідея “заморські гості”: возвеличення української мови, яка є свідченням нашої культури, благородності, манери поведінки, етикету та засудження тих, хто її цурається.

  основна думка: мова — духовна скарбниця кожного українця; доки живе мова, доти існує нація; думка канадців, що українці не говорять рідною мовою, не виправдалася.

  художні засоби “заморські гості” метафори: «голова…нові будинки…приймає», «очі засвітились». риторичні запитання: «чи потрапити ми можем на прийом до мера? »

    "тіні забутих предків" твір, який залишається в пам'яті кожного, хто коли-небудь його прочитав.  коли я вперше почула цю назву, вона видалася досить химерною і мені стало цікаво про що ж цей твір. і лише прочитавши його до кінця, я зрозуміла, чому автор дав йому такий заголовок. так, справді, у творі скрізь ми натикаємося на тіні. чи то на тіні давніх вірувань. наприклад, ті ж божки лісу яких зустрічає іван . хоч люди ще вірять у них, але все ж вони вже перетворюються на тіні і вже не мають тої сили, яку мали колись, коли в розквіті було язичництво. це і тіні предків ворогуючих родів, які примушують ненавидіти одна одну дві сім'ї. це і тіні закоханих івана і марічки які прагнуть бути разом, хоч після смерті. навіть природа граючись із іваном лякає його своїми тінями. і хоча б здавалося, що таке тіні? засвітить сонце і вони зникають. але все ж вони повернуться з настанням ночі і   якщо їх не вшанувати, не зберегти про них пам'ять, вони можуть стати карою для майбутніх поколінь          життя  гуцулів настільки оповите казковістю, пpойняте віpою в таємні сили, що навіть малеча знає, що на світі є бог і чоpт, що є  pечі  і  явища,  яким  тpеба поклонятися, і є такі, що їх тpеба боятися.                              уявлення  пpо  чисту  і  нечисту  сили,  пpо  добpо  і зло не зникають  і  в  доpослому  віці. вони набиpають інших фоpм, іншого втілення.  hе  завжди  гуцули можуть пояснити свої вчинки, дії, чи явища  пpиpоди,  але  вони пеpеконані, що це мусить бути саме так.              гуцули сприйняли зовнішні об­ряди християнства, відвідують церкву, постійно й ревно моляться, та в душі залишаються язичниками в усьому, що стосується побуту, в усьому, що становить суть їхньої ментальності. вони вірять, що природа одухотворена, жива, діюча, заселена добрими і злими духами, яких потрібно остерігатися і різними способами боротися з ними або задобрювати їх за заклинань та ворожінь. це все – язичництво, а отже, і «тіні забутих предків», які жили в дохристиянські часи.

Осіння пора! як заворожує вона своєю красою. але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.  чудово, неначе в казці! все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. з дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. а вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.  де-не-де з-під опалого листя маленькі боровички, лисички, підберезовики.  а високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.  як добре! як гарно навкруги ! дякую тобі осінь за таку чарівну !