Цитати до образу соломії і остапа твору дорогу ціною

соломия--свиже,повне облыччя з карымы очима,що так выразнобилило при картатому очипку й пасмах чорного волосся; чорни буйни косы.

Оле́г О́льжич (справжнє ім'я Олег Олександрович Кандиба), (8 (21) липня 1907, Житомир — 10 червня 1944, Концентраційний табір Заксенгаузен) — український поет, політичний діяч, археолог. Син відомого українського поета Олександра Олеся.

Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал Організації Українських Націоналістів (ОУН) (1939—1941). Заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944 — †10.06.1944

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцімби вона такеє виробляла.

Що у ставку ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Піймали Щуку молодці

Та в шаплиці (1)

Гуртом до суду притаскали,

Хоча чуби й мокренькі стали.

На той раз суддями були

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа —

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

За стряпчого (2), як завсігди годиться.

Була приставлена Лисиця...

А чутка у гаю була така.

Що ніби Щука та частенько.

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле — то щупачка (3),

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких...

Чи справді так було, чи, може, хто збрехав

(Хто ворогів не мав!), —

А все-таки катюзі,

Як кажуть, буде по заслузі.

Зійшлися судді, стали розбирать:

Коли і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди ніде діти.

Кінців не можна поховать...

Не довго думали — рішили —

І Щуку на вербі повісити звеліли.

— Дозвольте і мені, панове, річ держать, —

Тут обізвалася Лисиця. —

Розбійницю таку не так судить годиться:

Щоб більше жаху їй завдать

І щоб усяк боявся так робити, —

У річці вражу Щуку утопити!

— Розумна річ! — всі зачали гукать.

Послухали Лисичку

І Щуку кинули — у річку.