Уякому вірші м. вороний розкриває тему поета й поезії?

м. вороний розкриває тему поета й поезії у вірші   "іванові франкові".

Сталі епітети: кониченько вороненький

Епітети: зеленою горою, веде хорошенько, сильне-дужий, необачний.

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Веде…», «Під ним…», «Да ….».

Риторичні вигуки (оклики): «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!», « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!».

Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».

Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!

Антитеза (протиставлення): «Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»

Твір з'явився у XVI столітті і відомий у багатьох варіантах. Упродовж кількох віків його текст змінювався. Відносно фіксований виклад зберігся з XIX ст.

Основа сюжету — розповідь про трагічну загибель народного улюбленця, Байди. Документально це прізвище не зафіксовано, однак реальні історичні деталі сюжету дали підстави для пошуків конкретної особи, факти із життя якої покладено в основу оспіваного в думі образу. Існує кілька версій щодо його прототипу. Слово «Байда» сприймається як власна назва, додаток до прізвища — Байда-Вишневецький. Для тієї доби звично було давати героям влучні прізвиська. Однак українській мові відома й загальна назва «байда», яка ще наприкінці XIX століття вживалася на позначення гультяя, людини безтурботної. У сучасній літературній мові є спільнокореневі слова: «байдикувати», «байдуже».

За сюжетом, значення «гультяй» щодо слова «байда» не вмотивовується, хоча герой і п'є горілку «не день, не два, не одну нічку та й не годиночку». Насправді козаки так і проводили вільні від боїв і походів дні.