Ународi кажуть: не все те золото, що блищить. ми часто женемося за красивим i блискучим, а згодом, коли ним заволодiємо, не дiстаємо вiд того насолоди. яка ж краса справжня?

я вважаю, що дійсно,   не все те золото, що блищить. на мою думку, люди повинні навчитися цінувати справжню красу, яка є внутрішньою.  багато моїх сучасників цінують матеріальне, а не духовне.   вони забувають про те, що потрібно дивитися на вчинки і душу людини, а не на її статки. переконливим прикладом щодо цього аргументі є, на мою думку, образ наталки полтавки із однойменної п*єси котляревського.   наталка, не зважаючи на походження і заможність возного, не   погодилась виходити за нього заміж. дівчина чекала із заробітків свого коханого   - петра. вона не звертала уваги на те, що він не був заможним, що він був сиротою, а любиа і цінувала парубка за працьовитість і добру душу.  у сучасному суспільстві люди намагаються створити собі комфортне життя за рахунок багатства. доказом є корисливі шлюби, які створюються задля того, щоб забезпечити своє подальше життя.   але більшість подружніх пар до кінця свого життя залишаються одинокими і нещасливими.  отже, щастя на грошах не збудуєш. потрібно цінувати людину за її душу.

Повтори: «гей, долиною, гей, широкою» «…женці жнуть», «гей..», «під ними…», «…необачний! » риторичні оклики: «веде своє військо, веде запорізьке хорошенько! » «…необачний! » «не журися! » «під ним кониченько» під ним вороненький, сильне-дужий! » епітети: «зелена гора»; «долиною широкою» звертання: «гей, вернися, сагайдачний», «гей, хто в лісі, озовися». «ой на горі та женці жнуть» —  народна козацька пісня  і зараз є  популярною, у якій оспівується слава й гордість україни — запорозьке військо на чолі зі своїми отаманами. козаки не про власне збагачення, для них єдина цінність — добрий кінь, гарна зброя та тютюн і люлька. традиційно на січ не допускалися жінки, тому сагайдачний ніби так говорить про жінку. насправді ж саме задля жінок і дітей, задля спокою рідної землі козаки майже все свідоме життя перебували в тяжких походах, у боях, віддавали за це життя.

історія людства завжди відтворювалась народом у своїх піснях, які наші неписьменні пращури передавали з покоління в покоління. тому історію кожного народу можна вивчати не тільки по підручниках, але й за народними піснями. якщо в країні були складні та важкі часи, то й пісні були протяжні та задумливі, з дуже точним описом стану людей у ті часи. іх виконували народні пісняри, мандруючи по країні.а як наступали часи процвітання та миру, народ співав веселих та грайливих пісень, не цураючись кусючих виразів. коли гуляли гучні весілля, люди співали красивих обрядових пісень, славлячи молодих та їхніх батьків. по нарожденню дитини матері співали їм колискових пісень та пісні-обереги, щоб захистити дитинку від напасті та хвороб.