1. Дитинство Чіпки, життя в наймах, робота вівчарем.
2. Смерть баби Оришки, Чіпка дізнається про батька, знайомиться з Галею
3. Грицько стає добрим господарем.
4. Як починалося село Піски.
5. Як жили Піски за часів кріпацтва.
6. Життя Максима Ґудзя.
7. Судова тяганина із-за землі, гіркий досвід Чіпки спілкування з чиновниками
8. Чіпка іде по кривій доріжці пияцтва та грабіжництва, стає убивцею.
9. Чіпка одружується з Галею.
10. Пореформене життя села Піски
11. Повернення Чіпки до старого життя
12. Страшний злочин.
13. Арешт Чіпки; Чіпку ведуть через Піски до Сибіру
ніна бічуя "шпага славка беркути".
цитатна характеристика лілі.
«просунулась у двері світло-руса пелехата голова».
«нова учениця виявилася просто-таки незвичайною дівчинкою. по-перше, знала ійську мову так само добре, як українську… по-друге, безліч разів виступала по телевізору в дитячих передачах, по-третє, знімалася в кіно. по-четверте, вчиться у ій студії театру».
«під час перерви вона сідала на учительський стіл, гойдала довгими ногами в строкатих панчохах і, страшенно горда з загальної уваги, перелічувала усі свої таланти».
«у мене є мільйон фотографій… що? ти не чула про ганну романюк? а хто така майя плісецька - ти знаєш? а що таке па-де-де і батман - ти знаєш? »
«лілі показувала і па, дівчатка пробували повторити за нею кожен рух, а хлопчаки і чмихали зневажливо, і чудувались, і розпитували».
«вона й сама не довго ображалася, що її перестали слухати і розпитувати про знімання в кіно. мугикала пісеньки на уроках, носила в клас паяца з великим червоним ротом від вуха до вуха: натягне клоуна на долоню, а він вклоняється, плеще короткими ручками і показує язика».
«а після кожного зауваження за якийсь вибрик кумедно морщила ніс і дуже щиро обіцяла: «я більше не буду, от побачите! »
«часом траплялося, що лілі раптом серйознішала, її захоплювали незвичайні ідеї, і вона завзято бралася їх здійснювати».
«я відкриваю курси ійської мови. записуйтесь. от побачите - я буду найкращою у світі вчителькою».
«діти приходили на заняття, ніби це й справді були курси. лілі повчала їх з поважною міною, почепивши на носа невідомо де роздобуті окуляри. розмовляла тільки ійською мовою і вимагала у відповідь того ж. цілих два тижні на уроках ніхто не порушував дисципліну».
«а потім дівчинка не з’явилася на заняття. діти сиділи і чекали. хтось уже запропонував іти додому, коли на порозі врешті стала "вчителька". обличчя в неї аж палахкотіло рум’янцем, коротка зелена куртка вся змокла від снігу, а в руках лілі тримала зв'язані докупи "
«і обвела товаришів безтурботним, упевненим поглядом людини, якій усе легко минається».
«лілі було дуже соромно, але ж хіба годиться отак відразу каятись! »
«лілі стояла, хмикаючи, доки вони виходили, а потім жалібно схлипнула, сіла за парту і, затулившись мокрим холодним рукавом, довго плакала в порожньому класі…»
«а іншого разу вона надумала ставити п’єсу про попелюшку, і, звичайно, головна роль належала їй. однак виявилося, що по ходу дії попелюшці необхідно співати. а лілі, на жаль, уміла все на світі, крім цього».
«і ніхто з них поняття не мав, що ліда напередодні говорила попелюшці: «добре тобі, ти будеш на сцені, а я за завісою…» «лілі півночі зітхала, а вранці нагріла градусник біля груби, і мама здивовано обмацувала їй голову…»
«у день вистави лілі почувала себе справжньою попелюшкою. бідна, бідна дівчинка! ніхто її не любить, не відає, яка вона хвора, яка самотня! лілі увійшла в роль: замикається на ключ у кімнаті і перед дзеркалом влаштовує виставу сама для себе. бідна маленька попелюшка! »
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Шукай пригоди і життя буде веселіше
і-шов дід лі-сом, а за ним біг-ла со-бач-ка. дід за-гу-бив ру-ка-вич-ку.от біг-ла миш-ка, по-ба-чи-ла ру-ка-вич-ку і за-ліз-ла все-ре-ди-ну: — тут я бу-ду жи-ти! ко-ли це жаб-ка пли-га-є та й пи-та-є: — а хто, хто в цій ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка. а ти хто? — жаб-ка — скре-ко-туш-ка. пус-ти й ме-не! — і-ди!
от у-же їх дво-є. ко-ли бі-жить зай-чик, при-біг до ру-ка-вич-ки та й пи-та-є: — а хто, хто в ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка, жаб-ка — скре-ко-туш-ка. а ти хто? — а я зай-чик — по-бі-гай-чик. пус-тіть і ме-не! — та йди!
от у-же їх тро-є. ко-ли бі-жить ли-сич-ка та й пи-та-є: — а хто, хто в цій ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка, жаб-ка — скре-ко-туш-ка, зай-чик — по-бі-гай-чик. а ти хто? — а я ли-сич-ка — сес-трич-ка. пус-тіть і ме-не! — та йди!
о-то вже їх чет-ве-ро ста-ло. аж су-не вов-чик та й со-бі до ру-ка-вич-ки, пи-та-єть-ся: — а хто, хто в ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка, жаб-ка — скре-ко-туш-ка, зай-чик — по-бі-гай-чик та ли-сич-ка — сес-трич-ка. а ти хто? — та я вов-чик — бра-тик. пус-тіть і ме-не! — та йди вже!
у-ліз і той — у-же їх п'я-те-ро. де не взяв-ся — бі-жить ка-бан: — хро-хро-хро! а хто, хто в цій ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка, жаб-ка — скре-ко-туш-ка, зай-чик — по-бі-гай-чик, ли-сич-ка — сес-трич-ка, вов-чик — бра-тик. а ти хто? — хро-хро-хро! а я ка-бан — ік-лан. пус-тіть і ме-не! — о-це ли-хо! хто не на-бре-де, та все в ру-ка-вич-ку! ку-ди ж ти тут у-лі-зеш? — та вже влі-зу, — пус-тіть! — та що вже з то-бо-ю ро-би-ти, — йди!
у-ліз і той. у-же їх шес-те-ро, у-же так їм тіс-но, що й ні-ку-ди.ко-ли це трі-щать ку-щі, ви-ла-зить вед-мідь та й со-бі до ру-ка-вич-ки, ре-ве й пи-та-єть-ся: — а хто, хто в цій ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка, жаб-ка — скре-ко-туш-ка, зай-чик — по-бі-гай-чик, ли-сич-ка — сес-трич-ка, вов-чик — бра-тик та ка-бан — ік-лан. а ти хто? — гу-гу-гу! як вас ба-га-то! а я вед-мідь — на-брідь. пус-тіть і ме-не! — ку-ди ж ми те-бе пус-ти-мо, ко-ли й так тіс-но? — та я-кось бу-де-мо! — та вже йди, тіль-ки скра-єч-ку!
у-ліз і вед-мідь — се-ме-ро ста-ло. та так вже тіс-но, що ру-ка-вич-ка ось — ось ро-зір-веть-ся.
ко-ли це дід ог-ля-дів-ся — не-ма ру-ка-вич-ки. він то-ді на-зад — шу-ка-ти ї-ї, а со-бач-ка то-ді: «гав-гав-гав! »во-ни всі як зля-ка-лись, та як ви-рва-лись із ру-ка-вич-ки, — так у-сі й по-роз-бі-га-ли-ся лі-сом.при-йшов дід та й за-брав сво-ю ру-ка-вич-ку.