Твір безсмертя і добро , вічність та краса на землі (за твором звук павутинки, тореадори з васюківки , митькозавр із юрківки.)

недавно нам задали написать сочинение на такую-то тему (напиши о том, что задавали на урок). для того, чтобы его написать я много думал или думала, что же лучше выбрать для этого сочинения. я вспоминал разные , которые со мной случались, об которых мне рассказали родные, близкие, друзья, и те, что я узнал о них из книг, журналов, интернета. сначала я хотел спросить маму, что лучше написать, но подумал, что лучше будет, если я ей прочитаю уже готовое сочинение, которое я сам напишу. и так, хорошенько подумав, я взялся за работу. я писал почти всё, что приходило мне в голову, потом много исправлял, но в конце-концов я написал отличное сочинение. когда я прочитал его маме, она сказала, что я молодец.

 

ну, как то так) если что не так, извините)

1.сподівання настусі на свободу:

"вона не надіялася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім падишахом і може випросити у нього свобідний поворот до рідного краю. чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків."

2.сміливість і відвертість насті до султана:

"не тульки палати, йле й уся твоя земля - від тихого дунаю до базри і багдаду, і до кам'яних могил фараонів, і по найдальші стійки твоїх військ і у пустинях. і не тульки земля, але й води, по котрих бушують розбишацькі судна."

3.відчуття настусі:

"вона жіночим інстинктом відчула, що доволі глибоко загнала йому в нутро солодку, але затроєну стрілу першого враження симпатії і любові. і відчувала, що він зараз спробує виривати з серця ту стрі"

4.схожість насті до матері сулеймана:

"він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра бульше пригадувала б йому матір, ніж ся невольниця. вже був певний, що вано й тільки вона потрапить виступати нього так само лагідно й так само твердо, як його мати, котра одинока говорила йому одверто правду в очі, коли стрілив якогось бика без пороху."

Дощик був дуже хвалькуватий.                       - я - сильний. мене усі бояться. і лише я з’являюся – усі швидко розбігаються, ховаються. – казав він.           сонечко посміхнулося та й мовило:           - то неправда. глянь навколо. ось дітки бігають і зовсім тебе не бояться, а ось там звірятка повибігали і вмиваються.           розлютився дощ та й полив як із відра. усі вмить поховалися, позачиняли вікна, двері.           - ось так-то воно краще. – зрадів дощик.           - ти вважаєш, що так буде краще? – запитало сонечко. - адже тепер ти зовсім один, немає навіть з ким погратися, побігати наввипередки.           - я не один – заперечив дощик. – в мене безліч краплин. а ось ти завжди одне. і хоч яке ти лагідне до всіх, а друзів у тебе також немає.           глянуло сонечко із-за хмарки, освітила поляну в лісі, а там усюди квіточки дуже схожі на нього. це були кульбабки. вони попіднімали свої голівки і вітали сонце.           - оці жовтенькі квіточки і є мої друзі. бачиш, як їх багато, як вони мені раді? а ще ось там на полі соняхи попіднімали голівки. чи не нагадують вони тобі когось? – хитро посміхнулося сонечко. – і куди б я не повернуло – вони завжди мене , хитають своїми головами, немов вітаються.           розлютився дощ. хотів ще сильніше полити, але усі краплини уже повтікали. так і залишився він один. соромно йому стало і сумно.