План по тексту химера лісового озера або митько із юрівки

план до твору я. стельмаха «митькозавр із юрківки або химера лісового озера». розділи   «який проливає світло на наших пращурів і ще на дещо. ну й митько! » і «операція «курка» провалюється разом із дідом трохимом»

розділ vi, який проливає світло на наших пращурів і ще на дещо. ну й митько!

1. розмова хлопців з бібліотекаркою.

2. цікаві факти при гігантських химер із бібліотечних книжок.

3. висновок про лісове озеро.

4. друзі на крок від великого відкриття.

5. вдень – бібліотека, ввечері – озеро.

6. розгадка назви села.

ответ: Дитячі роки становлять своєрідну психологічну основу творчості багатьох митців. Недарма кажуть, що саме цей час найсвітліший у житті людини. Це час пізнавання світу, довіри та щирості. Ці міркування підтверджує і надзвичайно цікава повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять».

Головний герой повісті — хлопчик Михайлик, великий вигадник і мрійник. Наприклад, коли дідусь каже йому, що сонце буде відмикати землю золотими ключами, Михайлику стає трошки страшно: а раптом воно загубить ці ключі? А коли над селом пролітають лебеді, хлопчикові здається, що від їхніх крил лунає чарівний дзвін. На цих прикладах стає зрозуміло, що Михайлик має талант сприймати світ образно і поетично, талант, притаманний більшості дітей.

Що ж зробило Михайлика таким? Насамперед Ганна Іванівна, мама Михайла Стельмаха. Вона була невтомною трудівницею, ласкавою і доброю жінкою. Саме вона навчила свого сина любити навколишній світ, берегти кожну травиночку, милуватися заходом сонця ввечері і вранішньою росою. Хлопчик ріс таким ласкавим і добрим. З цього приводу доречно згадати епізод з насінням, коли Михайлик віддав його голодній жінці з дитиною. Мати не стала журити хлопчика, а навпаки схвалила Михайлика, бо хотіла, щоб син ріс уважним до горя інших і допомагав людям.

Не меншу роль у становленні характеру Михайлика відіграли батько хлопця, дядько Микола, якого селяни прозвали Бульбою, дід Дем’ян і бабуся, яку хлопчик дуже любив. Дитинство Михайлика було сповнене казковими, романтичними, незвичайними враженнями. А завдяки повісті «Гуси-лебеді летять» кожен з нас може побачити образи щирих, простих трударів, серед яких пройшло щасливе дитинство Михайла Стельмаха. Ставши дорослим, Михайло Стельмах був гарним батьком для своїх дочки та сина. Він ростив їх у доброті і любові, розповідав їм про все те, що любив у дитинстві і любов до чого залишилася у нього на все життя.

Можливо, саме тому нашому молодому поколінню так подобається творчість М. Стельмаха. Світ добрих і щирих людей, яких змалював письменник у повісті «Гуси-лебеді летять», дуже сподобався і мені. Адже мені теж випало щастя жити серед неповторної української природи, я теж маю можливість насолоджуватися запахом квітів і шелестом трав, слухати «бентежні звуки далеких дзвонів», які злітають на землю з крил тих самих казкових гусей-лебедів, що кожної весни повертаються на українську землю з далекого вирію. Я вірю, що вміння розуміти природу я пронесу через усе своє життя, як проніс його через усе життя і талановитий український письменник Михайло Стельмах.

Объяснение:

Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я був маленьким. Читав твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозумів трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.

Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.