Твір неповторність образу олеся ( за оповіданням " дивак")

Подивись, хлопчик, на мене. подивись. всередині немає вже живого місця. згадай, любий, як колись ти вирвав моє серце звідти.  ти все забув, неначе це був сон. а я все пам'ятаю, до деталі. пам'ятаю лікарні, крики, декілька і і вірші перші для тебе пам'ятаю. я не змогла забути холод твій, який здавався для мене сонячним промінням. і ті щоденні мої молитви за твою долю, щастя, смі божевільна. я не люблю писати подібні вірші, бо не для мене ця романтика, це не моє. та просто пам'ятай, що більше ніхто не забере в мене тебе. не раз казала, що більше не для мене, забула, начебто, вже відпустила. що-що, а брехня в мене натхненна. ти ж перший, хто подарував й відрізав мені крила.

Ви вірите, що «у природи нема поганої погоди»? що в кожної пори є свої неповторні зваби й принади? навіть сувора зима привітна своїми білими снігами і збадьорюючими морозцями. спробуймо ж помітити привабливе у місяця, який стоїть на зламі осені й зими, – листопада. у листопаді постійно міняється погода: то дощ паде, то сонце світить. коли йде дощ, то не сильно хочеться виходити на вулицю. але є і свої плюси в цій погоді. можна сісти на вікно і почитати книгу. а коли дожь закінчиться, то так приємно вийти на вулицю і подихати свіжим повітрям.а коли світить сонце, можна вийти в парк на прогулянку. загалом, немає поганої погоди. і я в це вірю.