35 .почему парень сони убежал? что поступило причиной расставания? это "меланхолійний вальс" ольги кобилянської — є рід любові жінок, — обізвалася тремтячим голосом, мовби боялася говорити, — на якій мужчина ніколи не розуміється. вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній. таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене, віддала я йому. не від сьогодні до завтра, лиш назавсіди. кожний рух його був для мене потребою, його вид був мені потребою, голос його був для моєї душі потребою, його хиби й добрі був мені потребою, щоб я стала викінченою і щоб багато дечого, що спало ще в мені, збудилося.мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні; мала ще іншою стати, не знаю вже якою до того розцвіту моєї душі потребувала я лише кілька слів його любові, — ми ніколи не говорили про любов до вона існувала між нами лише німою так, як цвіт потребує не раз лише легкого подуву вітру до повного розвитку, без огляду на те, що пізніше настане; але він не вимовив їх. мав їх у душі, носив їх у голосі, носив в очах, але — не і я шукала причини тої мовчанки, що мене вбивала, ні! шукаю її ще й тепер — і не можу її віднайти! витрясла йому всі лелії зі своєї душі під ноги, а він не пізнав їх. думав, що то такі цвіти, котрі в'януть і в воді відживають наново. але одні лелії не оживають насвіжо в водіне розумів мене. характеру моєї любові не зрозумів."бог сам всюди не міг бути, і тому сотворив матерів", — каже одна арабська пословиця. матері не могли всюди самі бути й сотворили доньок і синів. синів для доньок, а доньок для синів. він був тим сином, для якого сотворила мене моя мати. але тим часом, коли я розкладала душу свою перед ним, думав ві ні ні! — докинула нараз, заслонивши лице руками, — того я не вискажу! одного дня, — говорила дальше, по хвилі глибокого віддиху, — розійшлися ми лише так, до "завтра"; я з усміхом на устах і з сонцем у душі, бо ми мали знов бачитися.і не побачилися більше.від'їхав, а ліпше сказати — втік.

ответ:Поема Івана Франка «Мойсей» стала філософським твором, присвяченим майбутньому українського народу. Написання поеми, у якій письменник підіймає важливі проблеми, що стосуються українського селянства того часу, прийшлось на період революції 1905 року. У пролозі до цього твору визначена ідея та тема тексту. Автор шкодує, що український народ, який має тяжке життя, роз’єднаний між двома державами. Але поет твердо впевнений, що возз’єднання українських земель та визволення українців обов’язково відбудеться, що не пропадуть марно усі жертви, усі негаразди його співвітчизників.

Поему «Мойсей» Франко написав для українського народу. Він перетворив біблійну легенду і розповів про проблеми та шляхи звільнення від гніту. Зображаючи стародавніх ізраїльтян, Франко мав на увазі свій рідний знедолений народ. Дуже нагадує сорокарічне блукання ізраїльського народу в пошуках землі обітованої трагічні та сумні події в історії українського народу. А набуття Єрихона асоціюється автором з героїчною боротьбою народу України за своє національне і соціальне визволення, укріплює віру в його щасливе й прекрасне майбутнє.

Іван Франко говорить про єдність народу і вождя, проголошує історичну роль народу. Дуже яскраво про це сказано в казці про те, як дерева обирали собі короля. Автор пояснює алегорію казки:

«Дерева — се народи землі,

А король у їх колі —

Божий вибранець, син і слуга

Господевої волі».

Поет подає ідею безмежної вірності людини-вожака своєму народу. На думку І. Франка, справжнім керівником можна назвати лише ту людину, яка усвідомлює прагнення та інтереси людей. Підтвердженням цьому можуть служити проникливі слова справжнього патріота і ватажка Мойсея:

«Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незламнім завзяттю, —

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духа печаттю».

Такі самі слова можна сказати і про життя, і про творчість Івана Франка. Сповідь-освідчення Мойсея можна назвати сповіддю самого Каменяра, бо це він устами пророка розмірковує над долею українського народу, виказує свої погляди на призначення людини, осуджує лінощі, рабську покору, закликає до боротьби. Справжній вождь народу, на думку поета, не має права сумніватися в справедливості вибраного ним шляху. Зневіра в сили народу — злочин, який повинен бути покараний.

Навіть Мойсей, який беззавітно відданий своєму народу, який він любить і за щастя та свободу якого він бореться, на одну мить засумнівався у своїй вірі. І за це був жорстоко покараний. Вождь повинен бути мужньою, цільною, відданою людиною і завжди йти поряд зі своїм народом, вірячи в його сили.

Поема «Мойсей» стала закликом і керівництвом для революційної молоді не тільки України, а й інших країн, актуальною вона залишається і в наші часи.

Объяснение:

Ахины сделают с  вами то, что они сделали с  красногорском. — неужели пробьют стены?   — в  ужасе пролепетала стоявшая рядом с  томасом нина. — пробьют,— с  горькой уверенностью вынес вердикт загребельный. — три метра толщиной, кирпич и  бетон,— напомнил архитектор хлебников.— разрушить такое… — я видел, как они снесли железобетонный мост, под  которым проходили,— леший в  пух и  прах развеял оптимизм хлебникова. — так какой у  нас выход?   — крайчек ждал совета от  подполковника. — уходить,— не  задумываясь, ответил леший.— собрать всех людей в  единый кулак и  пробиваться на  юго-восток.  сперва к  подольску, а  затем возможно и  к  серпухову. тут в  разговор вмешался крепкий поджарый мужчина, который, насколько я помнил, вместе с  нестеровым занимался подготовкой разведчиков и  охотников: — со  всех стен докладывают, что замечено значительное оживление вокруг периметра. кентавры пока не  , но  они то и  дело появляются в  зоне видимости дозорных. — похоже, они крепко за  нас взялись,— присвистнул я.— вот, блин,  цирк-зоопарк  какой получается! — все, некогда болтать!   — томас стряхнул с  себя оцепенение.— согласен с  предложением о  немедленной эвакуации. другие мнения есть? окружавшие его люди угрюмо промолчали. — значит, решение принимается.— крайчек повысил голос.— собирайте людей у  южных ворот. через  полчаса выступаем. к  южным воротам обитатели лагеря стекались со  всех сторон. неустанный, вибрирующий в  нервах вой сирены все подгонял и  подгонял их. хотя казалось куда уж больше. люди и  так неслись со  всех ног, спотыкались, падали, теряли на  ходу те немногие пожитки, что удалось прихватить с  собой. слышались призывные крики затертых в  толпе, потерявшихся в  суматохе, плач детей, причитание женщин, громкие команды командиров, пытающихся организовать перепуганную толпу в  жалкое подобие организованной колонны. по  бокам ее выстраивались мужчины. они не  имели личных вещей. только оружие, массу оружия, все оружие, которое имелось в  одинцовском арсенале. мужчин оказалось значительно меньше, чем хотелось. человек так двести пятьдесят. правда еще не  прибыли все охранники со  стен, и  это вселяло надежду, что общее количество боеспособного личного состава перевалит за  три сотни. батальон получается,— подумал я, взвешивая шансы на  удачный прорыв. с  одной стороны батальон это не  так уж и  мало. , я еще ни  разу не  слышал, чтобы столь многочисленный и  хорошо вооруженный отряд испытывал серьезные затруднения при  передвижении по  пустоши. но, правда, и  противник уже