Объяснение:
Бути справжньою людиною - це горде звання с целью дерматологического буква нас. Але никак не кожен достойний цього високого титулу. Людина – істота соціальна, тобто існувати в отсутствии суспільства эна никак не може. І важливо залишатися людиною во находись-яких обставинах эта во находись-якому оточенні.
Вид дерматологического буква нас формується ще буква раннього дитинства. Саме батьки стають прикладом поведінки во суспільстві с целью своїх дітей. Дитина опановує що таке «добре» і що таке «погано». Вміння співчувати эта людяність завжди будуть цінуватися во цивілізованому суспільстві. Нажаль, іноді дитина виростає і стає жорстокою людиною. Але добрих людишек около світі більше ніж злих. Благо завжди переважає.
Около порядних эта доброзичливих людишек завжди є багато друзів, які готові придти в виручку во критичній ситуації. Потрібно цінувати підтримку близьких людишек. Життя швидкоплинне і на следующий день можна относительно эти що никак не здійснив сьогодні. Присутствие цьому кожна людина виновата залишатися індивідуальною особистістю. Ніхто никак не має полномочия принижувати единственный 1-го. Общество народжуються буква рівними правами. Взаємоповага – це складова частина щасливого життя. Це може стосуватися никак не тільки взаємовідносин між друзями, колегами, але і сімейних стосунків.
ось
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
С! треба ниписати своїми словами про що розповідається у поезії "гамалія" ? гамалія "ой нема, нема ні вітру, ні хвилі із нашої україни! чи там раду радять, як на турка стати, - не чуємо на чужині. ой повій, повій, вітре, через море та з великого лугу, суши наші сльози, заглуши кайдани, розвій нашу тугу. ой заграй, заграй, синесеньке море, та під тими байдаками, що пливуть козаки, тільки мріють шапки, та на сей бік за нами. ой боже наш, боже, хоч і не за нами, неси ти їх з україни; почуємо славу, козацькую славу, почуємо - та й загинем". отак у скутарі козаки співали; співали, сердеги, а сльози лились; лилися козацькі, тугу домовляли. босфор аж затрясся, бо зроду не чув козацького плачу; застогнав, широкий, і шкурою, сірий бугай, стрепенув, і хвилю, ревучи, далеко, далеко у синєє море на ребрах послав. і море ревнуло босфорову мову у лиман погнало, а лиман дніпрові тую журбу-мову на хвилі подав. зареготався дід наш дужий, аж піна з уса потекла. - чи спиш, чи чуєш, брате луже? хортице- - загула хортиця з лугом: - чую! чую! - і дніпр укрили байдаки, і заспівали козаки: "у туркені по тім боці хата на і. гай, гай! море, грай, реви, скелі ламай! поїдемо в гості. у туркені у кишені таляри, дукати. не кишені трусить - ідем різать, палить, братів визволяти. у туркені яничари і баша на лаві. гой ги! вороги! ми не маєм ваги! наша воля й слава! " пливуть собі, співаючи; море вітер чує. попереду гамалія байдаком керує. гамалію, серце мліє: сказилося море. не злякає! - і сховались за моряні гори. дрімає в гаремі - в раю візантія і скутар дрімає. босфор клекотить, неначе скажений; то стогне, то виє: йому візантію хочеться збудить. - не буди, босфоре, буде тобі горе; твої білі ребра піском занесу, у мул - реве синє море: - хіба ти не знаєш, яких я несу гостей до - так море спиняло (любило завзятих усатих слав'ян босфор схаменувся. туркеня дрімала. дрімав у гаремі ледачий султан. тільки у скутарі, в склепу, не дрімають козаки сердеги. чого вони ждуть? по-своєму бога в кайданах благають, а хвилі на той бік ідуть та ревуть. "о милий боже україни, не дай пропасти на чужині, в неволі вольним козакам! і сором тут, і сором там - вставать з чужої домовини, на суд твій праведний прийти, в залізі руки принести і перед всіми у кайданах стать козакові" - ріж! і бий! катуй невіру-бусурмана! - кричать за муром. хто такий? гамалію, серце мліє. скута р скаженіє. - ріжте! бийте! - на фортеці кричить гамалія. реве гарматами скутара - ревуть, лютують вороги. козацтво преться без ваги - і покотились яничари. гамалія по скутарі - по пеклу гуляє, сам хурдигу розбиває, кайдани ламає. - вилітайте, сірі птахи, на базар до паю! - стрепенулись соколята, бо давно не чули хрещеної тії мови. і ніч стрепенулась: не бачила, стара мати, козацької плати. не лякайся, подивися на бенкет козачий. темно всюди, як у будень, а свято чимале. не злодії з гамалієм їдять мовчки сало без шашлика. - засвітимо! - до самої хмари з щоглистими кораблями палає скутара. візантія пробуркалась, витріщає очі, переплива на , зубами скрегоче. реве, лютує візантія, руками берег достає; достала, зикнула, встає - і на ножах в крові німіє. скутар, мов пекло те, палає; через базари кров тече, босфор широкий доливає. неначе птахи чорні в гаї, козацтво сміливе літає: ніхто на світі не втече! огонь запеклих не пече. руйнують мури; срібло, злото несуть шапками козаки і насипають байдаки. пала скутар, стиха робота, і хлопці сходяться; зійшлись. люльки з закурили, на байдаки - та й потягли, рвучи червоні гори-хвилі. пливуть собі, ніби з дому, так буцім гуляють, та - звичайне, запорожці - пливучи співають: "наш отаман гамалія, отаман завзятий, забрав хлопців та й поїхав по морю гуляти; по морю гуляти, слави добувати, із турецької неволі братів визволяти. ой приїхав гамалія аж у ту скутару. сидять брати-запорожці, кари. ой як крикнув гамалія: - брати! будем жити, будем жити, вино пити, яничара бити, а курені килимами, оксамитом крити! - вилітали запорожці на лан жито жати; жито жали, в копи клали, гуртом заспівали: "слава тобі, гамалію, на ввесь світ великий, на ввесь світ великий, на всю україну, що не дав ти запорожцям згинуть на чужині! " пливуть, співаючи; пливе позад завзятий гамалія: орел орлят мов стереже; із дарданеллів вітер віє, а не женеться візантія; вона боїться, щоб чернець не засвітив галату знову, або гетьман іван підкова не кликнув в море на ралець . пливуть собі, а з-за хвилі сонце хвилю червонить: перед ними море миле гомонить і клекотить. гамалію, вітер віє наше і сховалися за хвилі - за живії гори.