Письменники-гумористи одещинихоть 3-4 писателя подскажите ​

михайло жванецький

степан олійник

ле́ся украї́нка  (справжнє ім'я  лари́са петрі́вна ко́сач-кві́тка;   13  (25) лютого  1871,  звягель[3]  —  19  липня  (1 серпня)  1913,  сурамі)  — українська  письменниця, перекладач, культурний діяч.

писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

відома завдяки своїм збіркам поезій  «на крилах пісень»  (1893), «думи і мрії» (1899), «відгуки» (1902), поем  «давня казка»  (1893), «одно слово» (1903), драм  «бояриня»  (1913), «кассандра» (1903—1907), «в катакомбах» (1905),  «лісова пісня»  (1911) та ін.

прочитай там є відповідь) постав корону будь ласка

Объяснение:

й радянський поет, журналіст, публіцист, перекладач і державний діяч; Герой Соціалістичної Праці (1967), лауреат Сталінської премії першого ступеня (1941) та Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1962).

Павло Тичина народився 15 (27) січня 1891 року (за іншими відомостями — 23 січня) в селі Піски (нині Чернігівської області України) в родині сільського дяка.

Навчався спочатку в земській школі, потім у Чернігівській Бурсі, одночасно співав у монастирському хорі — таким чином заробляв собі на життя після смерті батька, який помер у 1906 році. Потім навчався в духовній семінарії (1907-1913). Пізніше він знайомиться з Михайлом Коцюбинським, відвідує літературні «суботи» в його будинку, читає там свої, схвально зустрінуті, вірші.

Друкуватися Тичина почав у 1912 році, перша збірка віршів — «Сонячні кларнети» — датована 1918 роком.

З 1913 року навчається в Київському комерційному інституті, одночасно працюючи в газеті «Рада» і журналі «Світло». Революційні події 1917 року застали Тичину в Києві.

У 1923 році переїжджає до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут він працює в журналі, багато пише, вивчає вірменську, починає опановувати грузинською і тюркською мовами.

У 1938-1967 роках — депутат ВР УРСР, у 1953-1959 голова ВР УРСР. Депутат ЗС СРСР (1946-1962).

У 1943-1948 роках — міністр (нарком) освіти УРСР.

Академік АН УРСР (з 1929 року), директор Інституту літератури АН УРСР.

Помер п.г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.