Мини сочинение на тему заговори, чтоб я тебя увидел

Ми звикли називати себе й суспільство, до якого належимо, українською нацією. ми пишаємося національною історією, творимо національну культуру, розвиваємо національну економіку… а що ж означає таке популярне сьогодні слово «нація»? учені досі не змогли дати йому точне визначення, однак стверджують, що нація – це певний колектив людей, які мають спільне походження, спільну культуру і, найголовніше, спільну мову.українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше – перший крик немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній зойк прощання людини зі світом, дзвінкий сміх щасливої дитини  .один давньогрецький філософ казав: «заговори, щоб я тебе побачив». це дуже символічний вислів із глибоким змістом. якими побачать українців інші народи, залежить від самих українців. ми хочемо бути багатомовними та освіченими, хочемо, щоб про нас знав увесь світ. для цього ми маємо засвітитися любов’ю передусім до рідної мови як до найсвятішого скарбу нашої нації.

Спілкування є дуже важливим у нашому житті , завдяки йому можна як людині так її й образити.кожен їоче щоб до нього добре ставились.ось чого потрібно мені від спілкування: 1)перше і найважливіше - я не хочу щоб мене ображали, як при мені так і позаочі; 2)образою також вважається поставлена вчителем двійка, навіть якщо я її заслужив(-ла) ; 3)друзі повинні звертатись до мене по батькові , адже я розумніший (-ша ) за них і вимагаю поваги; 4) ніхто не повинен вживати у розмові зі мною слів яких я не розумію ( особливо вчителі та ійської)  5)попрошу дотримуватись цієї інструкції при кожній розмові зі мною; 6) вітитатись словами "прівет" , "хай" , жодного " добридень" я чути не хочу; 7) прощатись словом "пока " а не " допобачення" (до двох останніх пунктів виключення тільки директору школи)

Раніше в мене не було своєї кімнати, ми жили в двохкімнатній квартирі з мамою, татком та бабусею лідою. мама й тато займали маленьку спальню, а більшу, світлішу кімнату віддали нам з бабусею. коли я був маленьким, з бабою лідою було весело, затишно й спокійно - вона розповідала увечері казки, і взагалі, була моїм найближчим другом. прибирати у кімнаті мене навчила баба ліда. взагалі, вона навчила мене багато чому: варити макарони, смажити картоплю, ліпити вареники й галушки, купувати продукти в магазині й на ринку, прати свої шкарпетки (бо це чоловіча а зараз бабуся живе не з нами, бо в неї погіршилося здоров'я, тож вона мусила переїхати туди, де клімат більше їй підходить. тепер вона живе в молодшої дочки, тьоті олі, є няньчити маленьку іринку, а до нас приїздить у гості, надсилає листівки на свята.