Твір про осінь зі словами "золота", "щедра", "лагідна", "багряна", "жовтолиста", "журавлина", "мінлива", "шкільна"

Наша улюблена жовтолиста осінь - скільки цікавих змін вона приносе з собою!   для дітей починаеться шкільна пора, хтось йде у перший клас, а хтось - у п'ятий чи шостий.  але найбільших змін під впливом осені зазнають ліси та поля. чарівниця-осінь лагідно фарбуе у зототі та багряні кольори листя дерев, кущів та інших рослин. на полях дозрівають багаті врожаї, яки наш трудолюбивий народ збирае із року в рік. також осінь називают журавлиною, по саме восени журавлі та лелеки відлітають у вирій!   осінь бувае різною, та різні зміни відбуваются у природі та житті людей під впливом саме ціеї пори але як би там не було, усі ми любимо нашу золоту та мінливу чародійницю. 

    мамо- найдорожче слово у моєму житті .це слово несе любов та доброту .кожна людина по-різному сприймає та розуміє значення цього слова .я ж ,коли чую його, уявляю собі щось   найдорожче й золоте.      я вважаю ,що  тільки мама буде любити тебе таким  ,яким ти є.тільки мати буде розуміти тебе так ,як ніхто інший .навіть коли тобі буде погано ,мама завжди  порадить ,як найкраще зробити   .пригорне тебе до серця і тобі стане набагато легше.

Пригадується одне з оповідань а. п. чехова про лікарів. це оповідання "випадок із практики". дочка власниці фабрики хворіла. викликали лікаря. він оглянув і сказав, що все гаразд, просто треба відпочити. а поруч стояла мати. стояла нерухомо і дивилася на лікаря заплаканими очима. потім попросила, щоб лікар не від'їжджав, бо минулої ночі дочка налякала її своїм станом, а вона в неї одна-єдина дитина. лікар хотів сказати, що в москві у нього багато роботи, що вдома чекає сім'я. але глянув на обличчя жінки — і залишився. що примусило лікаря залишитись? обов'язок? ні! милосердя, бо милосердя — це готовність іншому. у цьому випадку я бачу два аспекти милосердя: переживання, відчуття чужого болю як свого і порив до реальної . без переживання милосердя вироджується в холодну благодійність, а без реальної переходить у пусту сентиментальність.  колись у нашій країні мріяли про те, що не буде майнової нерівності, всі будуть жити заможно. і тоді милосердя нікому не буде потрібне. але це не так. залишаться старість, самітність, хвороби, стихійні лиха. саме вони будуть потребувати суспільного і індивідуального милосердя, тобто людинолюбства і . де ж витоки милосердя?   вони лежать у стародавній, родовій солідарності, що суворо зобов'язувала будь-якою ціною визволити, захистити "свого", виключаючи "чужого". але все йде вперед, не стояло на місці і розуміння милосердя.  семирічний хлопчина серед чужих — у притулку. він пише листа дядькові, що сидить у тюрмі. розповідає про батька, що помер, про матір, яка покинула його. а далі запитує, коли у дядька день народження, бо він йому хоче приготувати подарунок: "я вам хочу написати вірш". пише хлопчина не рідному дядькові — чужому. свята дитина! що ж може бути найблагородніше за цей порив дитячого серця, дитячого милосердя.  чи вчать милосердя?   милосердя — любов до всього живого, всьому живому. природа теж жива. будьмо милосердні до неї, їй. свій гнів іван ізотович (о. гончар "собор") спрямував проти сина і таких, як він, губителів дніпра, це вони "пів-україни пустили на дно, думали, море збудують, а збудували болото! гнилом цвіте, на всю україну " згубили. де ж милосердя до природи? а вона сьогодні плаче гіркими слізьми, просить . просять забруднені промисловими ві ріки, озера, моря. гине фауна і флора життєдайних океанів, забруднених розливами нафти. вони благають державного милосердя. екологи, "лікарі природи", мають врятувати їм життя. а ми, люди, мусимо рятувати природу і один одного своїм діяльним співчуттям у нинішні складні часи економічної, екологічної і психологічної скрути, бути сестрами милосердя.  моя мрія — стати лікарем, "ближньому своєму". ця мрія навіяна мені долею лікаря, педагога, гуманіста януша корчака, його високою акцією духовного милосердя: він не зрадив лікарського ідеалу служіння ближньому і загинув разом з дітьми з єврейського гетто в газовій камері німецького табору, хоч мав можливість залишити своїх вихованців, а самому вижити. його жертовний подвиг вразив мене і заполонив моє серце. дійсно, хто ж як не лікар, завжди першим прийде на людині?