Як зробить звукову модель слова ..виступає

в и с т у п  а    є                                                            є[йе]

- о  - - о  -  о  =о

На межі давнього та нового періодів в історії українського письменства височить постать Григорія Сковороди. З покоління в покоління передаються розповіді про цього письменника, просвітителя, філософа. За що б він не брався, робив по-новому, ставився до цього з відповідальністю, принципово.
Будучи викладачем піїтики, Г. Сковорода викладав предмет по-своєму, працював залюбки, написав підручник. Це не подобалось єпископу, а ще більше не сподобалася, сміливість, з якою Сковорода йому відповів: "Одна справа — архієрейський посох, а інша — смичок". Цими словами філософ указував на невігластво єпископа, який не має права судити про якість викладання.
З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, щоразу відхиляючи пропозиції щодо різних посад та чинів. А таких пропозицій було багато. Ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як ученого, пропонували стати "стовпом церкви і прикрасою обителі". У відповідь почули: "Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому..." Спокутували його й
І високими світськими посадами. Бажаючи ізолювати від людей, харківський губернатор запитував Сковороду, з якої причини той не обере якогось сану. І Григорій Савич пояснив, що світ подібний до театру, де кожний обирає свою роль. А він обрав і грає роль низької, простої і самотньої людини. Відмовив Сковорода навіть цариці Катерині II, заявивши: "Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця".
Не потрібні були Сковороді слава й почесті, високі посади і багатства. За щастя він вважав життя за совістю, а головне в житті — залишатися самим собою, бути вільним і незалежним. Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла й досягнення свободи духу. У спокусливі сіті заради великого багатства і панства, заради "лакомства нещасного" Сковорода так і не дався. Він з повним правом заповідав написати на своїй могилі: "Світ ловив мене, та не спіймав

Я твердо переконаний, що саме закони моралі є дороговказом у на­шому житті, особливо сьогодні, в епоху викликів, потрясінь і нестабіль­ності.

По-перше, лише та людина, що вихована на засадах доброти, поряд­ності й совісті, здатна протистояти будь-яким життєвим труднощам і злу. Яскравим прикладом з літератури щодо цього аргументу вва­жаю сім’ю Сірків з роману І. Багряного «Тигролови». Далеко від рідної зем­лі ця українська родина жила за законами національної етики, високо ці­нуючи християнські заповіді своїх предків. У Сірків панував культ любові до ближнього. Між батьками й дітьми існувала повна гармонія у взаєми­нах і поглядах на життя. Тож ця родина й не побоялася прихистити в се­бе Григорія Многогрішного, який утік від майора Медвина — сталінського прислужника й диявола в людській подобі.

По-друге, високоморальних людей найбільше поважають у суспіль­стві, на них рівняються, бо саме вони є честю й совістю нації. Ось приклад із суспільного життя. Україна вже другий десяток років розбудовує де­мократію, визначається з кращою моделлю свого розвитку, проте цей шлях дуже тернистий. Справді, останні кілька років нашу державу по­трясають нестабільність і політична криза. У вирішальні моменти (під час виборчих кампаній) політики звертаються за підтримкою саме до тих людей, які є совістю нації, — до Ліни Костенко, Мирослава Поповича чи Оксани Забужко, а ще — до визнаних світом спортсменів.

Отже, саме дотримання законів моралі дає можливість людині про­йти життя достойно, бути стійкою до випробувань долі й шанованою в суспільстві. А це, погодьтеся, важливо.