Сделать звуково-буквеный анализ єдність, дивилися, річка.

1. звуки мы слышим и говорим, буквы пишем и читаем. (мы говорим о звуках, но обозначаем их на письме соответственно буквами.) 2. в языке 33 буквы: 10 букв, обозначающих гласные звуки (а, о, у, э, ы, и, я, е, ё, ю), 21 буква, обозначающая согласные звуки (б, в, г, д, ж, 3, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, x, ц, ч, ш, щ) и ещё 2 особенные буквы (или знаки) — это ъ и ь. 3. гласных звуков — 6 (а, о, э, и, у, ы). согласных звуков гораздо больше. они делятся на твёрдые и мягкие. или, говоря иначе, образуют пары по твёрдости-мягкости, например, [н'] (мягкий звук) в слове тронь и [н] (твёрдый звук) в слове трон. (обращаем ваше внимание, что по традиции мы звук записали в квадратных скобках — [н], а мягкость звука обозначили знаком '. но детям мы этих значков пока не объясняем — они изучат это в школе. дошкольники, выполняя звуко-буквенный разбор, используют цвет: красный — для обозначения гласных звуков, синий — для обозначения твёрдых согласных, зелёный — для обозначения мягких согласных). 4. есть 3 всегда твёрдых согласных звука — это ж, ш, ц и 3 всегда мягких согласных звука — это й, ч, щ. все остальные согласные звуки могут быть как твёрдыми, так и мягкими. 5. гласные буквы я, е, ё, ю могут обозначать 1 звук (соответственно: я — [а], е — [э], ё — [о], ю — [у]), если стоят после согласных (например: мяч — [м'ач], белка — [б'элка], лён — [л'он], люк — [л'ук]), и 2 звука (я — [й'а], е — [й'э], ё — [й'о], ю — [й'у]), если стоят в начале слова (яма — [й'ама], енот [й'энот], ёлка [й'олка], юла — [й'ула]); после гласной (баян — [бай'ан], веер — [вей'ер], чаёк (от чай) — [чай'ок], баюн (кот-баюн) — [бай'ун], а также после ъ и ь (съел — [сй'эл], гроздья — [грозд'й'а], варенье — [варен'й'э], бельё — [бэл'й'о], вьюнок — [в'й'унок]). 6. согласные также различаются по принципу звон кости-глухости. всегда звонкие: р, л, м, н, й, всегда глухие: x, ц, ч, щ. остальные согласные образуют пары: б - п, в - ф, г - к, д - т, ж - ш, 3 - с.

Цілими днями Улянка блукала в лісі. Її вабив таємничий Одудів яр, вабили світлі галявини, пахощі чебрецю, нагрітого сонцем, сонячні зайчики на вузьких покручених лісових стежках.

Щодня дівчинка знаходила в лісі маленькі чарівні дива. В яру, де навіть у спекотливий день усе тіло обіймала прохолода, трубили дикі горлиці. На високій ліщині мостили вони прозорі, з тоненьких прутиків, гнізда. Такі прозорі, що, ставши внизу, Улянка бачила двоє білих яєчок.

Дивний гриб-дощовик, якого лісники звали мрюхою, круглий, без ніжки, завбільшки з дитячу голову, ріс у потаємних лісових куточках. Він був білий, з оксамитною шкірою, і коли висихав, то з нього можна було випускати хмарки жовтого пилу. Макар Макарович розповідав Улянці, що цим пилом деякі пасічники підкурюють бджіл.

Знала дівчинка в лісі дуб, з якого виступав сік. На стовбурі дуба жовтіла піна, і на дерево звідусюди зліталися чорні жуки-рогачі, які, мабуть, ласували соком. Затамувавши подих, Улянка часто гала, як два величезних жуки люто билися рогами, ставали цапки і, нарешті, не витримавши, падали на землю.

А недалечке від цього дуба, на пагорку, здіймалася неоковирна купа — житло невтомних мурах. Якось тихого вечора Улянка побачила безліч великих бабок, які низько снували над мурашником. Це зацікавило дівчинку. Чому бабок так приваблює це лісове мурашине місто? І вона не пішла звідси, доки не знайшла розгадки. В мурашнику виплодились мурахи з крильцями. Вони одна за одною злітали в повітря, і тут їх на льоту хапали хижі бабки.

Улянка впіймала одну бабку. Хвостик у неї був синій, а груди в жовтих смужках. Вона не встигла як слід проковтнути мурашку, і голівка комахи ще стриміла у бабки з рота.

Дівчинка підгляділа ще одну незнану досі маленьку лісову таємницю...

Любила лежати Улянка у високій траві на галявині, яку обступали високі липи. Галявина була як райдужне око старого лісу, як зелене кругле озерце, жива парасолька, виткана з мільйонів пелюсток. Розкинувши руки, лежала дівчинка на галявині, і полуденна спека пашіла млістю й духом нагрітого листя. Як було гарно відчувати себе маленькою хазяйкою в цьому лісі! Там, дивись, пошкоджене, дерево, треба сказати лісничому, щоб його зрубали, бо може воно заразити інші дерева. Там ліщина така, що не пролізти, треба прочистку зробити. А то йдеш — хтось нерозумний вогнище розкладав, ще жар під попелом лишився, а суша ж яка! Землею закидає дівчинка попел, ногами затопче.

Улянка бачила, як на тихій галявині навзаводи пнулися рослини до сонця. І всіх перемагав петрів батіг, він з високої гнучкої стеблини озирав галявину блакитними жаринами своїх квітів. А за ним поспішали смутні лілові дзвоники, а за дзвониками пнулися вгору білі парасольки духовитого деревію, вінички блідо-рожевої материнки.

І згадується Улянці дідова казка.

Є у лісі закуток — найглухіший з усіх закутків. Ніхто там ніколи не бував. Захований він і від звірів, і від людей. Залетить туди часом зозуля, та ні разу своє “ку-ку” не вигукне на гілці і вже поспішає геть, налякана завороженою тишею. Тільки їжаки, як смеркне, перекочуються там таємничими клубками, і під чорним каменем живе старий вужак — такий старий, що жовтогарячі цятки на лакованій голові вицвіли і стали білими, як кружальця з березової кори.

В тому закутку, схилившись над ручаєм, цвіте під кручею полум'яна квітка, чарівна Чарнамай-зілля. В стародавні роки, кажуть, жив у лубенських лісах дід Чарнамай. Усі звірі, і всі птахи, і всі лісові гади були в нього на послузі, бо знав він таке віще слово. Вовки приносили йому м'ясо вепра, птахи збирали для нього по всьому лісі найкращу полуницю, а всякі гади — вужі, гадюки, та ящірки — діставали для нього дивні гриби, духмяні та ніжні, які ростуть під землею і ніколи не показуються на денне світло.

А коли дожив дід до півтораста років, прийшла до нього смерть.

Давно це було. Змінився ліс. Розрослися дуби.

І ось у тих місцях, де ніби жив колись старий Чарнамай, виросло над ручаєм товсте м'ясисте стебло, а на ньому розцвіла червона, гаряча, як вогонь, квітка. Ніхто ще її не бачив ніколи. А хто знайде її й зірве, той ніколи-ніколи, скільки житиме, не буде сиротою. Кожна стрічна жінка буде йому матір'ю, кожний чоловік — батьком, юнак — братом, а дівчина — сестрою. В кожній сім'ї стане він рідним, серед усього народу — улюбленим сином. Як ітиме він пущею глухою — розступиться пуща, шлях широкий проляже. Як ітиме через болото — висохне твань, ствердне трясовина.

Таку дивну казку розповідав дід Маврикій.

І здається Улянці, що йде вона лісом день, і другий, і третій.

кожна людина любить і цінує свій дім і свою сім’ю. адже будинок вважається власної фортецею, де можна сховатися від будь-яких життєвих негараздів, а люди, які в ньому живуть, які завжди зрозуміють і підтримають у важку хвилину — це і є сім’я. і роль її для кожного з нас величезна. адже з родиною пов’язані всі перші відчуття і уявлення людини, коли він тільки починає усвідомлювати навколишній світ. а згодом саме в сім’ї формуються такі людські поняття як любов і турбота. недарма сім’ю називають осередком суспільства, малою батьківщиною. у ній формується людська особистість, відбувається виховання індивідуума. тому зазвичай від того, яка у людини була сім’я, залежить і те, яким він став. для мене моя сім’я — це найважливіше в житті.

сім’я для кожного — це ті самі улюблені й рідні люди, які були з ним з самого дитинства. і головна роль у створенні сімейного вогнища належить, звичайно, матері. жінка може бути блискучим фахівцем у галузі, однак, найголовніша її роль у суспільстві, те, з чим не зможе впоратися жоден чоловік — це створення сім’ї. жінка з давніх часів була берегинею вогнища. на неї покладалася вся робота по дому. крім того, вона повинна була створити таку обстановку, щоб інші члени сім’ї відчували тепло і затишок будинку, відчували себе родиною — єдиним цілим. це дуже важка і відповідальна робота, але жінка завжди справлялася з нею. зараз зовсім інші часи. жінка зайнята на роботі, а для дому залишається все менше часу. однак вона і зараз, як і багато років тому, береже будинок, створює, підтримує і зміцнює сім’ю. мама — найближча мені людина. я вважаю, що глава нашої сім’ї — це, все-таки, мама.

звичайно, щоб сім’я була хорошою і дружної, одних сил матері недостатньо. всі члени сім’ї повинні прикладати зусилля для створення сімейного клімату. адже сім’я — це, насамперед, колектив.

сімейні традиції дуже важливі для того, щоб кожна людина в сім’ї відчував себе її членом, мав з іншими родичами щось спільне. і, звичайно, в кожній сім’ї існують свої дати, які пам’ятні всім, свої сімейні свята. наша сім’я з нетерпінням чекає їх настання, тому що вони приносять усім нам радість. але не тільки цим гарні сімейні традиції. проводячи вечір з батьками, діти теж відчувають себе повноцінними членами родини, і це нас дуже об’єднує.

важливо, щоб в будь-якій сім’ї була довіра і взаєморозуміння, любов і турбота одне про одного. сім’я тим і хороша, що тут людина завжди залишається собою, і ні за яких обставин його не розлюблять, завжди зрозуміють і підтримають. сім’я — це найважливіша опора для будь-якої людини, яка повинна залишатися з ним завжди.