Твір на тему ліс зустрів мене як друга

Багатьох українських письменників і поетів хвилювала й хвилює проблема стосунків людини і природи. як ніхто інший, вони гостро відчувають красу й ніжність природи, палітру її фарб, настрій й багату живу душу. так її відчував і видатний український поет максим рильський. він щиро захоплювався красою української природи. для нього вона була живою істотою, дорогим і близьким другом. свої почуття він розкрив у поезії « розмова з другом », у якій висловлює свої думки щодо стосунків між людиною і природою.                 поезія розкриває враження ліричного героя від відвідування лісу. він зворушений тим, як зустрів його цей велетень. такого щирого прийому герой не очікував. ліс розкрив йому свої багатства, показав справжню красу. птахи заспівали гостю найкращих пісень:                 ліс зустрів мене як друга         горлиць теплим воркуванням,         пізнім дзвоном солов'їним,         ніжним голосом зозулі                 а дерева своїм розкішним листям дарували поетові тінь і затишок, спокій і легкість:                 ліс зустрів мене як друга         тінню від дубів крислатих.         смутком білої берези,         що дорожчий нам за раді                 як до оберегу людського життя звертається автор до лісу. адже він мудрий і величний. він несе людям силу і життя, оберігає чистоту стосунків і щире кохання. але ліричний герой говорить не лише за себе. він бере відповідальність за все людство. герой усвідомлює, що людська діяльність може завдати природі великої шкоди. він не говорить про її помсту, а лише закликає до справедливого й розумного використання природних дарів:                 а за кожну деревину,         що піде нам на         нові гаї посадим,         щоб земля була                 вірш мені здався легким і щирим. автор закликає дбайливо й турботливо ставитися до найближчого нашого сусіда — природи, яка залежить від нас, людей, і від якої так само залежить усе людство.

осінній парк.

 

                              одного разу ми з батьками пішли гуляти у парк. уранці природа ще спала і навкруги панувала тиша.

ми вийшли на простору галявину. там на прив*ялій траві блищали дощові краплини, мов сльози, а над нами пролітали великі кучеряві хмари. посеред поляни розмістився самотній дуб, від якого доносився стукіт дятла. поруч з дубом, в опалому пожовклому листі, шурхотіла білочка, в пошуках жолудів. довкола галявини стояли притихлі берізки. в похмурий день особливо чітко виділялись їх чіткі білі стовбури.

і раз від разу було чути стрекотання сороки-білобоки, яка ніби розказувала про наближення зими. і всю цю красу вкриє пухким білим снігом.

                                                                                                  джерельце

            якось у лісі іванка, юрка і катрусю застала злива. діти сховалися під великим деревом. раптом вітер ущух. виглянуло сонечко. стало дуже тихо. тільки десь зовсім близько щось видзвонює. дітвора прислухалась. та це ж дзюрчить лісове джерельце! воно прокинулось  після дощу. хлопчики знайшли його у траві і прочистили. у ньому заіскрилась чиста вода і почала вибігати срібним струмочком. тепер з джерельця люди п"ють воду.