Стислий переказ про тараса григоровича шевченка на 5 клас

Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда. то й повість починається, як починаються казки: "за широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’ був колись веселий край, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями".  з 28 на 27 лютого старого стилю в селі моринцях на звенигородщині, в хаті кріпака пана енгельгардта, григорія шевченка, народився син тарас.  батько й мати на панщині, то й доглядала за малим тарасом старша сестра катерина, яка й сама ще була дитиною. хочеться їй самій ще з подругами погуляти, то посадить малого в ямку на вигоні, накаже не вилазити та й майне до гурту. згада про малого тільки тоді, як із поля покажеться череда. вітром летить до ямки, а воно сидить. як побачить катрю, з плачем викидає рученята. і картає себе катря, що покинула дитину саму на вулиці. ідуть вони за село виглядати маму й татка.  минають росте тільки зіп’явся на ноги, почалось дитяче бурлакування, бо батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра нагороді і мандрує дитина то на леваду, то до ставу, то за сад на   сад темний, густий, бур’янами зарослий. невесела й хата шевченків зимою та восени — кривобока, стара, стіни повигинались, солома потемніла, потрухла, мохом узялась, дірки світять голими латами. а весною зацвіте садок , посіє катря квіти під вікнами, і суму мов не було. вперше по весні шевченкова родина розташувалась коло хати надворі вечеряти. але невесела та вечеря: зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, дочка заплакана. зайшов звичаєм сусід погомоніти й дивується, що так пізно вечеря. то мати й розповіла про їх клопіт: тарас десь дівся. скрізь обшукали, та так і не знайшли. вирішили після вечері знов іти шукати. зарипіли десь вози; вдарила луною багатоголоса пісня. всі забули на деякий час про хлопця, заворушились – чумаки! – повиходили назустріч. аж тут катря побачила тараса. почали допитуватись, де був. хлопець і розповів, що заблукав у полі, стрів чумаків, вони посадили його на віз, дали батіг у руки та й додому. а як повкладала мати дітей спати, а сама з сусі сіла на призьбі, почав тарас тихим голосом розповідати брату та сестрі, що ходив туди. де сонце заходить, і бачив залізні стовпи, що небо підпирають. крадькома прислухалася мати:   —

М'який знак уживаємо. після букв д, т, з, с, ц, л,н і буквосполучення дз, що закінчують склад, на позначення їхньої м'якості. у суфіксах ськ, цьк, зьк, еньк, оньк, іньк, есеньк, ісіньк, юсіньк. для позначення м'якості приголосних перед о. для позначення м'якого л перед наступним приголосним й у кінці слів іншомовного походження. у буквосполученнях льц, льч, ньч, ньц.у словах іншомовного походження після д, т, з, с, л, н перед й, я, ю, є, ї та йо. після м'яких приголосних перед я, ю, є, ї в російських прізвищах. м'який знак не вживаємо. після р у кінці складу. після н, перед ж, ч, ш, щ та суфіксами ств(о), ськ(ий). після губних б, п, в, м, ф у кінці слова та після йо. після шиплячих ж, ч, ш, щ, дж у кінці слова. між подовженими приголосними. в українських прізвищах після д, н, т перед суфіксами ченк(о), чук, чишин.між приголосними, первий з яких пом'якшується під впливом наступного. у буквосполученнях лиц, лч, нц, нч, зк, ск (не є суфіксами); алн(о), илн(о). після кінцевого ц в іменниках іншомовного походження чол.роду, а також у коротких словах звуконаслідуваннях.

Осердя, як і на любов, існує чимало різних поглядів. пригадується один епізод із життя. був вечір. люди поверталися з церкви, у якій щойно закінчилася вечірня. раптом почувся крик. він долинав від п’яного чоловіка, котрий лежав неподалік. важко було зрозуміти, що намагався сказати цей чоловік, але відгуки людей можна було почути і за сто метрів. велика кількість осуду посипалась на нього… почути таке від людей, котрі кілька хвилин тому були в церкві, стало несподіванкою. це був наче грім серед ясного неба. інші проходили повз нього створивши лице, яке виражало неабияку заклопотаність. у числі останніх із церкви вийшов маленький хлопчик. на вигляд мав близько 12 років. підійшов до нього, допоміг підвестися. тим часом у гурті людей, що стояли неподалік, почалося обговорення особи хлопчика. усі зійшлися на думці, що він є сином того п’яного чоловіка. також прозвучали слова, що той чоловік не заслуговує на такого доброго сина. дехто стверджував, що такого батька варто було б залишити на вулиці до ранку, мовляв, аби протверезів і мав урок на майбутнє. отже, так виглядала «народна мудрість», хоч нею, на превеликий жаль, і не пахло. а хлопчина просто відвів цього чоловіка додому. сам же швидко побіг до свого, бо вже темніло і він не хотів, щоб батьки тривожилися. на мою думку, це випадок, коли мала дитина повелася доросліше, ніж сивочолі дідусі і бабусі