Напишіть будь ласка казку про частину мови невеличку

Одного разу до дієслова прийшла несподівана думка: «я найважливіша частина мови». чому, запитаєте ви, дієслово так вирішило? а тому, дорогі друзі, що на свято рідної мови до нього завітав «хитрий лис» прикметник. ось що він йому запропонував: «друже дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови! » -      та що це ти таке кажеш, брате прикметнику? – здивувалося дієслово. -      а ти сам розсуди. без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться? -      як це? – не переставало дивуватися дієслово. -      а ось так, послухай речення: галя квіти теплою водичкою. -      що теплою водичкою? – запитало дієслово. -      ось бачиш, не зрозуміло. чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся прикметник. -      так, ти правий! – гордо мовило дієслово. – що ж ти пропонуєш, прикметнику? -      та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови. -      хто ж мене царем проголосить? і як на все це подивиться наш брат іменник. -      наших маленьких друзів: займенника прийменника та сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун прикметник. іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов. о, ось тепер дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської. прикметник тим часом побіг до іменника і став йому нашіптувати: « ой іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик дієслово. хоче, щоб його царем проголосили! »  -      та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся іменник. ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша! -      звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив іменник. -      так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» прикметник до прийменника, займенника.  прислівника, числівника та сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство. і ось зібралася рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – дієслово чи іменник? кому царем бути? одні кричать: «іменнику! », інші «дієслову! » а прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив. мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої зв’язна мова. прилетіла вона на своєму вірному коні тексту і мовила: «ви, братики, послухали хитруна прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. ти, дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? а без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? чи згодні ви, друзі, зі мною? » -      і справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун займенник, його підтримали інші. -      а ти, прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця зв’язна мова. з того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.

    я дуже люблю малювати. у вільну хвилину сі за улюблену справу.

        мама купила мені кольорові олівці, фарби, білий папір. спочатку з простим олівцем у руці я обмірковую свій майбутній малюнок. потім в справу підключаються кольорові олівці чи фарби. усім подобаються мої малюнки. одного дня тато вирішив зробити настінну виставку моєї творчості. усі підтримали його ідею. вона стала прикладом для моєї подруги. софія теж вдома запропонувала наклеїти на стіні свої найкращі малюнки.

        рідні радіють моїм успіхам. на день народження брат подарував мені велику книгу по малюванню. вона тепер є моїм незамінним помічником. вчить малювати тварин, рослини, людей. розповідає багато цікавого про художнє мистецтво, яке так захопило мене.

 

Одного разу в далекі часи самотній подорожній проходив по лісу і побачив на гілці одного з дерев кокон, в якому була невелика щілина, через яку всіма силами намагалася вибратися метелик.  подорожнього зацікавила це, і він вирішив постежити, як довго метелик буде вибиратися з кокона.  так пройшло досить багато часу і як здалося подорожньому метелик, зневірившись, припинила свої спроби звільнитися зі свого кокона.  і тоді чоловік для того, щоб їй взяв ножа, і розрізав кокон.  в ту ж мить метелик вийшов на свободу.  але коли людина побачила, що тіло метелика було малорозвиненим, а її крила були невеликого розміру і досить немічні і тому практично не рухалися, вона засмутилвась.  але, не дивлячись на це, у неї була невелика надія на те, що у метелика крила зміцніють і його слабке тільце знайде силу.  але нічого цього, на жаль, не відбулося, хоча минуло вже багато часу.  і метелик так і загинув, ні разу не піднявшись у небо. це сталося з єдиної причини не розуміння законів природи і життя.  подорожній пошкодував метелика і допоміг їй вибратися з кокона, хоча цього не потрібно було робити.  адже ті зусилля, які прикладав метелик до звільнення, їй розвивати його тіло і крила. точно так само відбувається і в житті людини, всі труднощі які ми долаємо, нам у житті, вони вчать нас стійко переносити тяготи усього нашого життя.  а якщо ми не будемо відчувати цих труднощів, або нам постійно будуть , ми не зможемо жити повноцінним життям і ми ніколи не зможемо знайти ту силу, яка нам так необхідна для продовження життя. тому не дозволяйте стороннім людям вам у важких ситуаціях, і так само не слухайте їх порад.  вчіться самі долати виниклі на вашому шляху перешкоди.