План к 3 части романа "хіба ревуть воли як ясла повні"

1) дитинство та юність чіпки 2) сторічна історія села піски 3) подальша доля головного героя 4) трагедія чіпки варениченка

Мій перший день у школі.    свій перший день в школі  пам’ятаю так, неначе це було вчора. щиро  кажучи, й самій не віриться, що з того дня вже минуло два з половиною роки.    прокинулась я рано-вранці, а на мене вже чекало святкове шкільне  вбрання, пишні білі банти для зачіски, гарні, яскраві осінні квіти, а головне –  шкільний рюкзак.    підійшовши до школи з мамою, татом та бабусею, я вперше побачила  таку велику кількість дітей-школярів, щиро усміхнених вчителів та батьків.  правду кажучи, страх та цікавість переповнювали мене. швидше хотілося  зайти до класної кімнати, познайомитися з вчителькою та дітьми. та  найголовніше те, що я вперше побувала на шкільній лінійці, на святі  першого дзвоника. про це мені багато розповідали бабуся, батьки та старші  друзі-школярі. на святковій лінійці нас, першокласників, вітали вчителі,  директор та старшокласники, а ми їм обіцяли бути слухняними та гарно  навчатися, щоб нами пишалися.    свято скінчилося. дзвоник покликав нас на перший урок. тепер школа –  це частина мого життя. тут я дорослішаю, навчаюся, стаю самостійною.  попереду ще не один рік старанного навчання, але вже зараз я пишаюсь тим,  що навчаюся в своїй школі

    твір на тему "зникає все, а рідне слово вічне" можна скласти так:     мова посідає одне з головних місць у житті суспільства. за рідної мови ми пізнаємо світ, здобуваємо друзів, навчаємось та мислимо. все на планеті зникає, навіть життя людське не назавжди. а мова залишається, вона - вічна.     чимало видатних майстрів слова минулих століть змогли передати нам свої думки та заповіти за слова. цих людей вже немає, але ми знаємо їхні слова напам'ять.  тож не цураймось рідної мови, якою нам матуся співала колискову, бережімо її та плекаймо, черпаймо з неї знання минулих поколінь. хай живе рідне слово вічно!